Мага Віра

ДЕНЬ 10
1. — Учителю Лев Силенко, я маю брата. І хочу, щоб він покинув чужу релігію. Бачу — чужа релігія робить його національно кволою людиною, загубленою. Я хочу, щоб він по­вернувся до віри батьків своїх — до Рідної Української Національної Віри. Та коли я йому почав говорити про ЗАПОВІДІ Лева Силенка, він обурився.
І каже: «Традицію руйнуєш! Грецька ре­лігія православна вже стала для нас рідною, національною. Ми вже звикли до неї, в ній наша культура, історія. Звичка — сила велика. Не віриш? Ось маю листа з колхозу від двоюрідного брата. Він пише: "Колхоз вже для нас, українців, став рідною, дорогою національною справою, культурою, історією. І мій батько був колхозником. І я буду кол­хозником, і діти мої. Ми правдивого кол­хозного життя не зрадимо!"
Тепер бачиш, чому я кажу, що не про­мі­няю Мойсея за Лева Силенка. І мій брат дво­ю­рідний не проміняє Леніна за Лева Силенка. Мойсей-пророк, посланник Божий. Мойсей все так робив, як йому правдивий Бог гово­рив. Мойсей дав заповідь "Не вбий", Мойсей бачив Бога.
Що братові відповісти?»
2. — Побратиме, не гнівайся. Твій брат прав­ду каже, що «звичка — сила велика». Тіль­ки він не знає, що є звичка добра і є звичка зла. Є звичка пити горілку і є звичка — не пити. Є звичка, яка скріплює вільне життя і є звичка, яка скріплює рабське життя. Пере­могти злу звичку здібні тільки люди вдумливі, відважні, благородні, кращі.
Тепер про Мойсея. Мойсей — національний жидівський пророк, воєначальник, суддя і ду­ховний провідник. «Біблія» пише, що «роз­мовляв Господь з Мойсеєм лицем до лиця так, як говорить чоловік з чоловіком» (2 кн. Мойсея, гл. 33, 11).
І «Господь Бог Саваот» казав до Мойсея: «Як відтулю долоню мою, так побачиш мене ззаду, лиця ж мого не побачиш» (2 кн. Мойсея, гл. 33, 23). Отже, Мойсей удостоївся бачити свого племенного «Господа Бога Са­ваота» тільки «ззаду». І то тільки тоді, як Са­ваот «відтулював долоню».
3. «Помстись... за синів Ізраелевих».
- Побратиме, Мойсей у Єгипті, оборо­ня­ючи жида, убив єгиптянина. І що ж тоді варта його заповідь «не вбий»?
«Біблія» пише: «Промовляв Господь до Мой­сея, кажучи: "Помстись на Мидіянах за синів Ізраелевих: тоді прилучишся до предків своїх"» (4 кн. Мойсея, гл. 31, 1-2).
Отже, щоб прилучитися до рідних предків, треба помститися. І Мойсей, почувши таке офіційне розпорядження Саваота, промовив до люду словами: «Оружіть людей з-поміж вас на війну, щоб іти на Мидіянів, сповнити пом­сту Господню на Мидіянах» (4 кн. Мойсея, гл. 31, 3).
4. І почалася війна, інспірована «Господом Богом Саваотом». Після бою «сини Ізраїля позаймали в полон все жіноцтво Мидіянське і дітвору їх і забрали здобичу, скотину їх і всі отари їх і всі достатки їх. І взяли всю здобич і все награбоване, людей і скотину. Та й при­ве­ли бранців і награбоване і здобич до Мойсея» (4 кн. Мойсея, гл. 31, 9—12).
Мойсей, побачивши, що його воєначаль­ни­ки з війни вернулися і велику кількість по­лонених привели, обурився. І каже до них Мой­сей: «Пощо ви зоставили живими все жі­ноцтво?» (4 кн. Мойсея, гл. 31, 15).
5. З писань «Біблії» відомо, що жінки і дівчата Мидіянські були «принадою синам Із­раелевим». Сини Ізраелеві, люблячись з чу­жин­ками (мидіянками, моавитянками, гіттіт­ками), «чинили зраду проти Господа». Ізра­ель­тянин не має права ласкати чужинецьких дівчат і не має права від них ласки приймати: той ізраельтянин, який ці закони порушує, «чинить зраду проти Господа Бога». І тому він буде вбитий як боговідступник.
«Біблія» пише, що «один з-між синів Ізра­їлевих привів до братії своєї мидіянку, перед очима Мойсея і перед очима всієї громади Ізраїлевої» і це «побачив Пінегас, син Еле­­зара, сина Арона священика, і встав із між громади, та взяв списа в руку. І пішов він слідом за чоловіком Ізраїльським у середину шатра, та й пробив їх обох, чоловіка Ізра­їльського і молодицю крізь животи їх» (4 кн. Мойсея, гл. 25, 6—8).
6. Живіт дівчини чи молодиці Мидіянської Кобзії і живіт солдата Ізраїльського Зимрія закривавилися — Пінегасів спис «пробив їх обох» у шатрі під час їхніх любощів. Після цього вбивства рече Господь Мойсееві: «Во­рогуйте з Мидіянами та й повбивайте їх» (4 кн. Мойсея, гл. 25, 16—17). Чуєш: «Рече Господь: Повбивайте їх»? «Господе Саваоте», а де ж твоя заповідь «не вбий»?
Щоб мидіянки (жінки і дівчата Мидіян­ського народу) не спокушували синів Ізраель­ських, і, щоб хлопчики мидіянські, повиро­ставши, не чинили помсти, пророк Мойсей іменем «Господа Бога Саваота» дає наказ: «Повбивайте всіх дітей мужеського пола і все жіноцтво, що знало мужчину злігшись, також повбивайте. Всіх же дітей жіночої статі, дів­чат, що не пізнали ложа з чоловіком, позо­ставляйте живими для себе» (4 кн. Мойсея, гл. 31, 17— 18).
7. Дівчат, до яких ще не торкалися чо­ловіки, «позоставляйте живими для себе». Очевидно, не для того, щоб їх, маючи у сол­датських шатрах, поробити жінками. Чужи­нець­кі дівчата (мидіянки), пізнавши ложо з солдатами Мойсеевими, також будуть повби­вані: дівчина з чужого племени не може бути дружиною. Чужа кров, влившись у жили із­раельські, розслабить інстинкт самозбере­ження племени Ізраелевого.
8. Є питання: чи був Мойсей?
- Учителю, але ж у наказах «повбивайте всіх дітей» немає людяности, справедливости, істини божественної. Переді мною постають винницькі могили — сатрапи Московитії зв'язували дротом дітей і матерів українських і стріляли у підвалах. Та це була жорстокість атеїстична. Чому Мойсеева жорстокість вважається біблійною святістю?
- І я так думаю. Та історія знає, що в деяких стародавніх народів був закон: чим ти більше жорстокий, тим ти більше людяний. Ти жорстокий — значить ти своєю жорстокістю навіваєш жах на ворогів і рятуєш життя племени свого, дітей своїх.
9. Коли ти лагідний з ворогами племени свого, то ти їм (ворогам племени свого) по­магаєш, і тому твоя лагідність нелюдяна. Ти лагідністю своєю несеш гибель племенові сво­єму і перемогу ворогам своїм. І, можливо, що всі ті люди, які вважають «П'ятикнижжя» Мой­сея «святим откровенієм Господа Бога Саваота», знаходять людяність у жорстокості людській?
- Учителю, з цього (тобто, із законів мо­ралі Людства) виходить, що українці — не­людяні люди тому, що вони не боронять дітей своїх, яких у них їхні вороги відбирають і вивозять на рабські роботи у Сибір, у дикі степи Казахстану, в болота Ладоги, на Со­ловки, в Колиму, Мордовію.
10. Ми, українці, лагідні з ворогами своїми і завжди охочі з ними співпрацювати? І ми байдужі до синів наших, які гинуть за ґратами за волю нашу — значить ми «вівці», а наші вороги — «леви»? Лев справедливий, живучи законами левиного племени, і вівця спра­вед­лива, живучи законами овечого племени. Зна­чить, мати-Природа утвердила два справед­ливі закони?
Є питання: чи був Мойсей? Християни, які беззастережно вірять у «Біблію», твердять, що Мойсей був, і його накази божественні. Коли був Мойсей історичною особою і все, що «Біблія» пише про Мойсея — свята правда, то чи був він кращим за хана Батия, Адольфа Гітлера чи Йосипа Сталіна?
11. Коли Мойсей є вигаданою (мітичною) особистістю, то чому пророки — рабіни Ези­кіел і Ездра, які скомпонували, як твердять історики, 2500 років тому «П'ятикнижжя Мойсея» на основі вавилоно-ассирійських ле­генд, обдарували Мойсея такою жорстокістю?
Є багато людей, які оправдують жорсто­кість Мойсея.
- Учителю, бачу, що ви ні осуджуєте Мойсея, ні оправдуєте. І ставитеся байдуже до тих, які обожнюють Мойсея, і до тих, які осуджують його?
- Мойсей — патріярх, суддя, духовний провідник Жидівського народу. І тільки жиди мають право робити або не робити реформу Мойсеєвого світогляду.
Смішно було б, коли б я жида на жидів­ській землі чи в жидівській хаті осуджував; не моя це справа. Побратиме, згадав я тут про Мойсея тільки тому, що твій брат — чужовір присвоює собі чужого пророка. Нечесну спра­ву чинить.
12. «А дівчаток... позоставляйте живими для себе».
- Учителю, дівчаток, що ще не пізнали ложа з чоловіком, Мойсей дозволив солдатам «позоставляти живими для себе». І думаю я: мій брат — чужовір має дружину, має семиліт­нього сина Тарасика, якого він дуже любить. І має дві донечки — дванадцятилітню Віру і десятилітню Любу. І каже він, що Мойсей для нього рідніший, як Лев Силенко.
І думаю я: коли б Мойсей зі своїми солда­та­ми вторгнувся в Україну і завоював укра­їнців і дав від імени «Господа Бога Саваота» наказ: «Повбивайте всіх українських дітей мужеського пола і все українське жіноцтво, що знало мужчину злігшись, також повби­вайте, всіх же дітей українських жіночої статі, дівчат, що ще не пізнали ложа з чоловіком, позоставляйте живими для себе», щоб Ви, Учителю, робили?
13. —Я б боронив семилітнього Тарасика, дванадцятилітню Віру і десятилітню Любу. Я б боронив від Мойсея дітей твого брата, який казав, що мене, Лева Силенка, не любить, а Мойсея любить. Я б боронив його дітей тому, що вони українські і я українець.
Оборона рідної крови — справа священна, справа найбожественнішого закону — закону Матері-Природи. У Заповіді Сімнадцятій я кажу в ім'я Дажбога (Бога батьків моїх): «Лю­би дітей свого і чужого народу». Діти в усьому світі є дітьми. І коли б єгипетський воєна­ча­льник Садат дав наказ вирізати в Ізраелі всіх дітей чоловічого роду, а всіх дітей жіночого роду, які ще не пізнали ложа з чоловіком, залишити для себе, я б боронив ізраельських дітей не тому, що вони ізраельські, а тому, що вони діти. Моя Заповідь, дана мені Дажбогом, справедливіша, як Заповідь Мойсеева, дана йому Саваотом.
14. — Учителю, «Біблія» пише, що тільки «Господь Бог Саваот» живий, єдиноправди­вий. І українці-чужовіри в Саваота свято вірять, і вони кажуть, що Лев Силенко -лжепророк, а Дажбог — неправдивий Бог.
І в Псальмі 72, 18 читаємо: «Благословен Господь, Бог Ізраїля, Єдиний що чуда він чинить».
- Побратиме, християнин зобов'язаний мати про Мойсея і про «Старий Заповіт» таку думку, яку мали євангелисти і Христос. Зна­ємо, що євангелисти учать християн, що «За­кон через Мойсея даний був» (Іоан, гл. 1, 17).
Ісус Христос звеличував Мойсея, кажучи: «Коли б ви вірували Мойсеєві, вірували б мені. Коли ж його писанням не віруєте, то як моїм словам віруватимете» (Іоан, гл. 5, 46—47).
15. Апостол Павло до коринтян говорить, що, «всі в Мойсея хрестилися в хмарі і в морі» (глава 10, 2). Євангелист Маттей (17:1—8), євангелист Марко (9:2—8), євангелист Лука (9:28—36) вважають, що «Біблія» свята Трьо­ма посланиками: Ісус — Мойсей — Ілія.
- Учителю, не визнати святі закони і накази Мойсея — значить не визнати Христа, і про це сам Христос каже. Як можна погодитися з думкою, що Саваот — Бог Ізраеля — Отець Ісуса Христа — єдиноправдивий Бог?
16. — Бог Ізраеля — батько дітей Ізраеля, і Він для них живий і єдиноправдивий. У жидів є жидівське рідне національне розуміння Бога. І вони мають право розуміти Бога по-рід­ному, і вони мають право свого Бога звати живим, єдиноправдивим.
- Дажбог — Бог Руси (України), і Він для нас, дітей України, є Рідним Батьком, Він є живим і єдиноправдивим. Ми мудрі люди і душею світлі, маємо право мати українське рідне розуміння Бога. Бог Один, а релігій багато на світі тому, що є різні розуміння і відчування Єдиного Бога.
Обороняючи українських дітей чоловічого роду від смерти, а українських дітей жіночого роду від обезчещення, я готовий підняти меч над головою кожного дітовбивця. І не буду дивитися на те, чи він є Мойсеєм чи Могаметом, Сталіном чи Гітлером. Усе, що живе, має право боронити своє життя! Усе, що живе, має право противитися злові!
17. «А я глаголю вам: не протився злому».
- Учителю, «Господь Бог Христос», маючи на увазі накази і закони Мойсея, каже: «Не думайте, що я прийшов знівечити Закон чи пророків, не прийшов я знівечити, а спов­нити» (Маттей, 5, 17).
18. «Біблія» пише, що після помордування дітей — хлопчиків і матерів, лишилося «дів­чат, що не знали ложа чоловічого всіх трид­цять і дві тисячі» (4 кн. Мойсея, гл. 31, 35).
Можна вважати, що кожному Мойсеевому солдатові припала в шатро одна дівчина-полонянка. І то на основі закону «Господа Бога Саваота». І Ісус Христос не прийшов такий закон «знівечити, а сповнити»?
Я довго шукав «сповнення». І «доповнен­ня» Христового до законів Мойсеевих. І знайшов. Ісус під час «нагірної проповіді» сказав: «не протився злому». «Не протився злому — основа науки Ісуса Христа. «Ви чули, що сказано: око за око і зуб за зуб. Я вам глаголю: не протився злому: хто вдарить тебе у праву щоку твою, повернися до него й другою» (Маттей, 5:38-39).
19. Отже, коли б Мойсей зі своєю армією втор­гнувся на землі Руси (України), яка при­йняла науку його земляка Ісуса, він би легко здобув перемогу. Бо русичі (українці) навчені «не противитися злому»: наука Христова їх роззброїла.
Коли вторжник Меншіков з своїми сол­датами увірвався на землі Русі (України), він українських немовлят брав з колиски за ноги і з розмахом розбивав їхні голівки об мури палацу гетмана Мазепи.
Меншіков — найвірніший друг Петра Пер­шого. Москвинські большевики вважа­ють, що Меншіков і Петро Перший — великі і прогресивні сини Московитії.
20. Коли солдати государя московського вторгнулися на землі Кавказу, вони вривалися до мешкань кавказьких і вирізували жінок і дітей. Архиєреї Москвинської грецько-право­славної церкви, знаючи про це душогубство, возносили ікону Христа і рекли: «Помоли­мося за боголюбне військо імператора — государя нашого».
- Побратиме, Мойсей сказав, що він при­­йшов спасти стадо синів Ізраелевих. Ісус ска­зав: «Послано мене тільки до загублених ове­чок дому Ізраелевого» (Маттей, 15, 24). Ісус сказав: «спасіння походить з юдеїв» (Іоан, 4, 22). Ісус сказав: «ідіть же навчайте всі народи» (Маттей, 28, 18—19). Щоб вони, народи, «не противилися злому».
21. Велика Українка (мудрочола Леся Ук­раїнка) у вірші «Якби я знав, що їм нема рятунку» дає благородну відповідь архиєреям латино-грецького християнізму: «І довіку лев не втомиться ягнят покірних жерти: котре не з'їв учора, з'їсть сьогодні, помилує сьогодні, завтра з'їсть, аби його пустити до кошари. А ваша віра: не протився злому».
Коли ти не противишся злому — значить ти помагаєш, щоб ширилося зло. Коли ти не противишся злому, яке тобі на шию ярмо накладає, не зви себе людиною.
Народ, маючи віру, основану на Христовій науці «не противлення злому», ніколи не буде здібний звільнитися з рабства. Він віру Хри­стову матиме, а волі — ні. Москвини, поляки, римляни, греки, французи, німці, англійці, маючи віру християнську, ніколи не брали до уваги науки Христової.
22. «Пощо украв єси Боги мої?»
- Учителю, був я біля парафії. Два пара­фіяни ті, яких Тарас Шевченко назвав «німи­ми рабами», почувши від мене слова «Рідна Українська Національна Віра», сказали — «у Силенка віруєш? Щось то не все гаразд було з нашими предками, що вони мали багато бо­гів? От жиди завжди вірили в одного Бога. І тому з Жидівського роду Ісус Христос ви­й­шов». Чи справді у жидів ніколи не було богів?
- Побратиме, «Біблія» пише, що Іаков (Із­раел) і Рахеля — родоначальники народу Жидівського, поклонялися багатьом богам-ідолам. Жиди, будучи кочовиками, возили з собою на верблюдах богів своїх. І всі жи­дівські боги (навіть ті боги, які покрала Ра­хеля у свого батька), пошановані у «Біблії». Ніде не написано, що вони потворні, бісов­ські, нечистиві, бридкі.
23. Тому жиди мудрі, що вони люблять своїх богів (ідолів), їм поклоняються і не хочуть «служити іншим богам» (5 кн. Мойсея, гл. 13, 6). Всі «інші боги», тобто «боги чужих народів» для жидів є неправдивими богами, у них виявлена чужа культура, чужі закони і їх треба нищити, палити. Чому? Щоб чуже не панувало над рідним.
У всі часи всі племена вірили, що рідний Бог — рідна мати, і тому рідний Бог — прав­дивий. Чужий Бог — чужа мати, і тому чужий Бог — неправдивий. Рідна мати — правдива мати, чужа мати — неправдива мати.
24. У жида пастуха Лабана було дві доньки (старша Лея і молодша Рахеля). Іаков (Ізра­ель) одружився з цими сестрами. Щоб рід швидко множився, він (Іаков) також жив із служницями Зелфою і Баллою. І вони також йому родили дітей. Іаков, розбагатівши, забрав своїх чотирьох жінок і юрбу дітей, і отару свою, і втік від тестя Лабана.
Лабан догнав зятя Ізраеля і сказав: «Чого втікав потай від мене?», «Пощо украв єси боги мої?» (1 кн. Мойсея, гл. 31, 25—30). Діти і внуки Авраамові мали паµанську (многобож­ну ідолопоклонну віру). Били вони поклони багатьом богам, отже жидівсько-християн­ський отець Авраам був ідолопоклонником і цю віру й дітям своїм передав.
У жидів був закон: смертю карати того, хто краде ідоли (боги). Наприклад, Іаков від­повів тестеві Лабанові: «У кого ж знайдеш боги твої, той не житиме на світі», «Не знав же Іаков, що Рахеля покрала боги» (1 кн. Мой­сея, гл. 31, 30-32).
25. «Не плач, Рахеля», — співає темний раб-українець. Не плач, Рахеля, ти вміла богів своїх добре сховати. Лабан ретельно шукав богів своїх, та Рахеля виявилася хитрою. Вона ідолів-богів Ізраельських поховала. Просто «узяла ідоли та й положила під верблюже сідло та й сіла на них. І каже батькові своєму: «Не гнівайся, панотченько, що не можу встати перед тобою, бо звичайне женське в мене. Шукав він та й не знайшов ідолів» (1 кн. Мойсея, гл. 31, 34-35).
26. — Учителю, чому Рахеля в свого батька покрала боги?
- Боги ознаменовували право на продов­ження роду. І вони (боги), як святість запо­вітна, передавалися в Русі (Україні) з роду в рід. Вони ознаменовували маєстат родової незалежности, таїну родової слави і мудрости. І так було і в старому Ізраелі.
І не треба Ізраеля і його дружину Рахелю, і їхніх земляків осуджувати, що вони були ідолопоклонниками (благоговіли перед ста­туя­ми своїх племенних богів).
27. І не треба рідних Предків наших, доб­ро­душних і мудрих русичів (українців), об­кидати болотом, звучи їх ідолопоклонниками. І треба простити українцям — архиєреям релігії грецько-латинської, які брудом обмазують рідну віру Руси (України). Треба їм (архи­єреям чужовір'я) простити тому, що вони духовні каліки нещасні. Утратили вони здіб­ність по-рідному думати, утратили почуття на­ціональної гідности; чужовір'я їх демора­лізувало.
28. Найчеснішими у світі ідолопоклонни­ками є брагмани — великі мудреці, творці високих моральних, духовних і тілесних чес­нот, творці глибоких філософських істин і богорозумінь.
Брагман не їсть м'яса і не п'є жодних хмільних напитків, жодні в світі чужі релігії він не зневажає. Розмовляючи з брагманами в Бенаресі, Чандиґарі, Делі, Бомбеї, я чув від них такі слова: «Так, ми, індуси, покло­ня­є­мося своїм рід­ним ідолам, тобто, образам. Усі індуські ідоли мають індуські риси обличчя, нашу чарівну індуську одежу. Індуські ідоли, тобто образи — то наші праотці, праматері, во­ни є нашими богами, ми — їхні діти. І всі ми знаємо, що образ (ідол) це тільки наша уява про Бога єдиного. Бог дає нам право уявляти Його так, як нам це дозволяє наш розум, культура наших почувань».
«Ідол — це не Бог, це тільки наша уява про Бога, ідол не творить чуд, і ми не віримо, що християнські ідоли (ікони) творять чуда».
29. Християнські ідоли. Християнські «Святі — це боги».
- Учителю, поясніть, що на Вашу думку означають слова «ідол», «бовван», «кумир», «ікона» і якого вони походження?
- Від грецького слова «еідос», що значить «вигляд», «форма», «образ», «картина», «ста­туя», «ікона», «портрет», виникло слово «ідол». У англійській мові слово «ідолізує» часто вживається в значенні «обожнює». Ан­глійці свого короля «ідолізують». В Америці молодь ідолізує великих героїв спорту, ви­значних співаків, артистів. Християни «ідолі­зують» своїх святих.
30. Турецьке слово «балван» значить «ста­туя», «стовп, на якому є прапам'ятний напис». У литовців слово «балвонас» значить «образ», «пам'ятник».
Дехто вважає, що слово «кумир» походить від фінського слова «кумартаа», що значить «кланятися». У осетинській мові «кумир» значить «титан», «велетень». У деяких семітів «кумра» значить «священик».
Старі греки звали старих українців «кіме­рами» (кімерійцями чи сумерійцями). Знаємо, що «к» часто переходить у «с» чи «ц»: ми кажемо «циклоп», а греки — «киклоп».
31. Ізраельтяни звали русичів (українців) «маґоґами» і «ґомерами». «Ґомер» значить «Кі­мер». З слова «кімер» постало слово «ку­мир». Знаменитий Вільям Сміт у «Біблійному Словникові», виданому у Філядельфії в 1948 році, на сторінці 221 пише, що слово «ґомер» означає «достойний». І тут же зазначує, що «ґомер» споріднене з словом «кімер», кіме­рієць.
А на сторінці 375 він (Вільям Сміт) твер­дить, що слово «маґоґ» значить «країна Бо­жа». І тут же пояснює, що «Маґоґ» репре­зен­тує в «Біблії» знамениту расу Скитів. Козаки — потомки Скитів (Саків). У кінці «Біблійного Словника» подані мапи: і там, де сьогодні є Україна, зазначено «Ґомер», тобто Кімерія (країна кімерійців — українців).
32. Архиєреї грецької ортодоксії, втор­гнув­шись в Кімерію (Русь-Україну), кожну статую, яка зображала образ того чи іншого володаря русичівського (українського), звали «куми­ром».
У Священних гаях (особливо у Священних гаях над Дніпром біля Києва) стояли кумири (постаті визначних українців-внуків Дажбо­жих). І біля них на підвищеннях лежали про­славлені у боях списи, мечі, щити. «Поваляйте кумири на Русі», — рекли грецькі попи.
Чому пам'ятники великих синів Руси (Ук­раїни) треба поваляти, спопелити, болотом об­кидати? Бо вони ідольські, бісовські, не­честиві, біля них весною молодь збирається, квіти їм несе, і писанки біля них кладе, вес­нянки біля них співає, тобто нечестиве ідоло­поклонство практикує. І таким чином свою ува­гу відвертає від честивої грецької ортодок­сії.
33. — Учителю, що ж тоді «ікона» означає?
- Грецьке слово «ікона» значить «ідол», тобто — уява, образ, портрет. Греки брали дошку і фарбу, і робили ідола (тобто, образ святого Миколая, Юрія, святої Варвари). І такі ідоли (ікони) потім вони експортували туди, де утверджувалася грецька ортодоксія (в Болгарію і Русь).
Питаєш, як ікони робилися? Митрополит Іларіон (Огієнко) у книзі «Іконоборство», виданій у Вінніпезі в 1954 році, на сторінці 21 пояснює християнам, що «Ікони робилися зви­чайно чи зараз, чи по смерті. І Греція (Візантія) дала й свою назву цим портретам: еікон (читається ікон), наше ікона (чи образ), перше значення якого — всякий портрет».
34. Слово «іконостас» значить «група пор­третів». Наприклад, перед іконостасом, на якому зображені стародавні жиди, стоять у церкві грецької ортодоксії українці і б'ють їм поклони. Вони (українці) ідолізують (обож­ню­ють) жидів. Слово «іконодул» значить іконо­поклонник, «іконограф» — іконописець, «іко­но­лятрія» значить те саме, що й «ідолятрія».
Перші християни уявляли Христа у вигля­ді вівці і вони малювали на дошці вівцю, і ставали перед таким ідолом (образом) на коліна і били поклони, також вони уявляли Хри­ста в образі рибини. І Шостий (Труль­ський) Вселенський Собор в 692 році у 82 законі наказав, щоб християни малювали «Гос­пода Бога Христа не у вигляді вівці, а — людини». У законі 82 пишеться: «Христа Бога нашого на іконах малювати за людською при­родою, замість давнього образу у вигляді вівці».
35. Бідні чужовіри українські, у них богами греки, жиди, латини, москвини.
- Учителю, чому кажете, що українці, які сповідують чужі релігії, є чужопоклонниками?
- Побратиме, з особливою увагою слухай. Жиди любили Ісуса тому, що він потомок з роду славного царя Давида. І одночасно жиди не любили Ісуса тому, що він «чоловіком бувши, робив себе Богом» (Іоан, 10, 33). Вони Ісусові в очі щиро говорили: «чоловіком бувши, робиш себе Богом». Зазначую, що Ісус не робив нічого надзвичайного, уважаючи «себе Богом»: Олександер Македонський, який жив триста років перед Ісусом, «уважав себе Богом», римські імператори вірили що вони боги.
36. — Учителю, чому Ісус «Чоловіком бувши, робив себе Богом?»
- Читаємо: «Брали тоді знов каміння жиди, щоб каменувати Його», «говорячи: За добре діло не каменуємо Тебе, а за хулу, і що ти, чоловіком бувши, робиш себе Богом» (Іоан, 10, 31-33).
Митрополит Іларіон (Огієнко) у богослов­сь­кій студії «Обожнення людини», виданій у Вінніпезі в 1954 році, на сторінці 38 пише: «Дуже важливе свідчення про людину знахо­димо в Книзі Псальмів, 82, 6. Тут говорить Гос­подь: «Я сказав був: ви Боги й сини ви Най­вищого всі». Отже, «Господь Бог Саваот» жи­дів проголосив Богами і синами Найвищого.
37. У «Каноні Великого Четверга» в пісні Третій, в тропарі Третьому співається про Хри­ста: «Ти прорік єси, друзям Христе: як Бог, буду з Вами, Боги».
У «Псальмі» 82 (вірш 6) «Господь Бог Са­ваот», звертаючись до жидів, сказав: «Ви є боги і всі ви сини Найвищого». Очевидно, Ісус на основі «Псальм» мав право, будучи жидом, вважати себе Богом чи сином Найвищого. І Він (Ісус), на «Псальми» покликаючись, дав своїм землякам оправдуючу відповідь, кажу­чи: «Хіба не написано в законі: Я сказав ви боги?»
38. Отже, уже ми знаємо, що Саваот — Господь Бог Ізраеля проголосив, що жиди — боги і сини Його. І з цих жидів — богів походить «Господь Бог Христос». Як же цих жидів-богів упровадити, наприклад, в доми українські, щоб вони законно над україн­ськими душами божествували?
«Кожний православний повинен прикра­шати свій дім іконами, а без цього він не є православний» — категорично заявляє митро­по­лит Іларіон (Огієнко) у книзі «Іконобор­ст­во», виданій у Вінніпезі в 1954 році Укра­їнсь­кою Греко-Православною церквою. Діянія 610—612 в догмі патріярха Константино­поль­ського Тарасія строго наказує: «Той, хто не цілує ікон, як зроблених в ім'я Господа і свя­тих Його, тому анатема», тобто — прокляття.
39. Християнські святі — це боги, так «святі стають богами», — пише митрополит Іларіон (Огієнко) на сторінці 66 у бого­слов­ській студії «Обожнення людини», виданій у Вінніпезі в 1954 році.
Значить, жиди, греки, латини, москвини у мо­їй святій Україні «стають богами?» І в українських хатах на іконах зображені боги — грек Миколай, грек Юрій, грекиня Варвара, жид Ілія, жид Іосиф, жид Михаїл, жид Іоан, жид Ісус, жидівка Марія. Слово «жид» я тут вжи­ваю щиро, знаючи, що великий Ісус Хрис­тос щиро любив свій жидівський нарід і гор­дився своїм дворянським жидівським поход­женням.
40. І всі грецькі святі гордилися, що вони греки. І я гордий, що я українець і мило мені чути, коли мої приятелі і мої вороги кажуть мені, що я українець.
- Учителю, українці-чужопоклонники ма­люють на іконах жидів, греків, латинів, оздоб­люють їх золотими прикрасами, квітами. І перед ними со страхом і трепетом ставлять свічки, цілують їх і б'ють перед ними поклони. Бо, як пише митрополит Іларіон (Огієнко), церковні «святі — це боги». Греки, жиди, ла­тини — це українські «святі — боги». О, яке приголомшуюче приниження!
41. — Ні, побратиме, тут є щось більше, ніж приголомшуюче приниження. Є обман і є самообман. Папа римський нещодавно прого­лосив, що в світі ніколи не було ні святого Юрія, ні святого Миколая, ні сотні інших їм подібних християнських святих чудотворців. Вони були просто придумані грецькими по­па­ми і зроблені на дошках грецькими малярами.
Отже, грецькі чи латинські святі — це боги фальшиві: «Хто не цілує ікон... зроблених... тому анатема!», — строго наказує патріярх Кон­стантинопольський Тарасій.
42. Митрополит Іларіон (Огієнко) у книзі «Іконоборство» (на сторінці 161) намовляє пра­вославних українців, щоб вони до ікон ставилися з «почитальним поклонінням, ка­дін­ням, ставленням свічок перед ними», і на сторінці 154 зазначує, що цим «іконам треба кланятися, а не тільки побожно їх цілувати».
Коли Миколая, Юрія, Варвари та інших святих чудотворців, ікони яких стоять у церк­вах, ніколи не було, значить ті ікони (ідоли) фальшиві. Значить він (митрополит Іларіон (Огієнко)) учить, щоб українці поклонялися фальшивим богам. Там, де фальшиві боги — релігія фальшива, дарма, що вона зве себе правдивою, святою. Анатема тим, які на добрих людей накладають анатему за те, що вони не хочуть поклонятися фальшивим грецько-православним богам (іконам-ідолам).
43. — Учителю, звідки ці ікони-ідоли були принесені до грецької ортодоксії?
- Митрополит Іларіон (Огієнко) пише, що па­гани-греки мали ікони, ну й перетранспор­тували їх до грецької православної віри. Та «для па­га­нина, — пише він на 23 сторінці в «Іко­ноборстві», — ікона була правдивим богом і він вклонявся їй, як своєму богові», «а тому їх поклоніння образові було ідолопоклон­ством. І зовсім інше для християнина: ікона — це йому тільки символ первообразу, намальо­ваному на ній, і христия­нин вклоняється не дереву, не ма­люнкові, а тільки тому, хто на іконі намальований».
44. Це прочитавши, хочеться сказати: мит­рополите — архиєреє чужовір'я, не обра­жай розум людський! Кожна мати (мати ін­дуська, буддистська, жидівська, мусульман­сь­ка, хрис­ти­янська, японська, українська), яка цілує фотографію сина свого, убитого на фронті, то вона не цілує папір фотографічний, а тільки того, хто на фотографії сфото­гра­фований.
Цілуючи, вона ніби чує його серце у своїм серці, ніби чує трепет його душі у своїй душі, фотографія — святий образ її сина.
Святослав Хоробрий (Патріярх Дажбожої Руси (України) вклонявся не дереву, не малюнкові, не статуї, а тільки Тому, Хто на тій статуї був зображений. На статуї був зображений Дажбог з гордим і вольовим обличчям українця (русича).
Українці (русичі) вірили, що вони внуки Дажбожі створені на образ і подобу Дажбожу, і образ Дажбожий вони уявляли на основі сво­го образу, і вірили вони, що Дажбог — Творець життя.
45. — Учителю, а може б створити таку сис­тему життя, в якій би людина не поклоня­лася ні рідним, ні чужим святощам, і взагалі — жодним святощам?
- Побратиме, в душі благородної людини є хотіння благоговіти перед людиною, яку вона любить. Людині хочеться обожнювати рідну землю, рідну матір, рідну вітчизну, рідних провідників, і чим у людині ця потреба біль­ша, тим більше вона є людиною. І в цьому краса людяности.
Створити таку систему життя, в якій би людина ні в що і нікому не вірила, ніщо і нікого не обожнювала, можна, але в такій системі життя в людини погасли б людські спонуки і стала б людина потворною. Адже навіть тварина обожнює тварину — голубка з журби за голубом умирає.
46. — Учителю, коли греки самі є ідолопо­клон­никами, то чому вони, прийшовши в Русь (Україну), оголосили брутальну війну укра­їнському (русичівському) ідолопоклонству?
- Уважно слухай мене: справа не в ідоло­поклонстві, а в ідеології ідолопоклонства. Ідо­лопоклонство, принесене греками в Русь (Ук­раїну), репрезентує грецьку релігійну ідео­логію. Ідолопоклонство рідної віри Руси (Ук­раїни) репрезентує многотисячолітню україн­ську культурну і релігійну ідеологію, віру батьків, історію батьків.
Грецькі попи знали, що вони зможуть сво­їх грецьких християнських ідолів поставити на непокірній землі Руси (України) тільки тоді, коли поваляють на непокірній землі Руси (України), гордих і свободолюбних україн­ських ідолів.
47. Не можуть над берегом Дніпра у свя­щенному гаї внуків Дажбожих стояти два ідоли — ідол Христа і ідол Дажбога тому, що українці, знаючи, що Дажбог Бог батьків рід­них, будуть весною класти квіти біля Його статуї. Статуя чи ікона Христа, яка має образ чужинця (жида), заросте бур'яном. Щоб цього не сталося, статуя Дажбога в Києві була повалена, осміяна, сплямлена і на її місці була поставлена статуя чи ікона Христа, яку греки звеличили і святим кадилом прославили.
Коли б у Києві стояла статуя українського гетмана Мазепи і поруч стояла статуя моск­вин­сь­кого лідера Леніна, то, очевидно, укра­їн­ці, ма­ю­чи волю, клали б квіти біля статуї Ма­зе­пи. Статуя Леніна, яка втілює ідеологію моск­вин­ського шовінізму, заросла б бур'яном. Щоб цьо­го не трапилося, статуя Мазепи була пова­лена, осміяна, Мазепа був названий зрадником і на місці статуї Мазепи поставлена статуя Леніна.
48. Поет Павло Тичина в «Літературній Ук­раїні» (за 16 жовтня, 1970 року) пише: «Чер­воний боєць, знайшовши слушний момент, ті­кає із полону, довго блукає в лісах, аж поки не зустрічається з окресленням статуї Леніна. Він, упавши перед Леніном, обнімає його ноги й про­хає звидити й пробачити йому смертний гріх його великий — а саме те, що він військове звання своє зганьбив».
Тут бачимо широко проявлену ідеологію червоного москвинського ідолопоклонства. Перед ідолом (кам'яним образом Леніна) ук­раїнець стоїть на колінах, обнімає ноги його кам'яної статуї і просить у статуї (ідола) Леніна «звидити й пробачити смертний гріх».
49. — Учителю Лев Силенко, значить справа не в ідолопоклонстві, а в тому — чи ідеологія ідолопоклонства рідна, чи чужа? Чи в РУНВірі будуть зображення Дажбога?
- Побратиме, у РУНВірі ми не малюємо образу Дажбога і статуй з Дажбога не роби­мо. Та ми маємо образи наших світлих родо­начальників — Мами Лель і Тата Оря. І ми їх почитаємо у наших Святинях.
І статуї їхні можуть стояти у Священних гаях над Дніпром, і поруч можуть стояти статуї великих і славних синів і дочок Руси (України). І ми біля них будемо квіти класти, писанки, пісні будемо біля них співати, звеличуючи велике життя їхнє.
50. Ми обожнюємо Дніпро, степи, гори, ріки, небо і сонце, і святі могили предків на­ших. Ми внуки Дажбожі; ми вільно і натх­ненно у Святинях молимося:
«Дажбоже наш, ми вірнії внуки Твої, в ім'я Твоє живемо і хліб Твій споживаємо, і з вірою в Тебе утверджуємо працею і борнею волю життя нашого Тобі, Єдиний і Всюдисущий Господи наш, на славу, собі на здоров'я і дітям нашим на життя достойне!
Дажбоже наш, Ти могутній, бо наша віра в Тебе могутня тому, що вона Твоїми таїнами в нашій душі народжена і освячена, і Тобою вона благословенна в ім'я волі і сили, слави і безсмертя народу нашого у Царстві Вічности Твоєї, Дажбоже наш!»