Мага Віра

105. Сумеріяни святиню звали «зиґурат» і «е-гал»; старі гебреї сумеріянське слово «е-гал» вимовили, як «бекгал», і Соломон по­будував «бекгал»; слово «е-гал» й сьогодні живе в значенні «гал» (заля).
Сумеріяни казали «небо», вавілоняни (семіти) слово «небо» позичили від сумеріян; старі халдеї словом «небо» назвали свого Бога, халдейський «Небо» своїм характером тотожний з латинським Меркурієм. Пророк Ісая (гл. 46, 1) написав, що «Упав Бел, по­валився Небо», у всіх англомовних виданнях «Біблії» написано «Небо».
106. Сумеріянське слово «бал» має два зна­чення — «валити» і «балакати». Суме­ро­логи вважають, що сумеріянське слово «бал-бал» відповідає англійському «спік», «сонґ». В ук­раїнців є слова «балагура», «балакати», «ба­ламут», у санскриті є слово «бал», від якого походять широко відомі санскритські слова «балака», «баладева», «балала», «балакая», «балакіка», «балакин», «балда», «балакара», «баламота».
Головне (корінне) значення санскритсь­кого слова «бал» (пояснюю, покликаючись на «Санскритсько-Англійський Словник» Сір Моньєра Моньєра-Вільямса, видання — Окс­форд), таке — «щось робити», «щось давати», «щось думати», «проявляти силу»; слово «ба­лака» означає «приємна балакуча жінка», «мисливець»; слово «балака» широко вживане в «Магабгарата».
107. Сумеріянське слово «мана» належить до тих декількох слів, які були сумерологами найскоріше прочитані, вони визначили, що слово «мана» рівнозначне англійському слову «скейл», «бартер», «межур». І, очевидно, українському «міна» (міньба, обмін).
Аккади слово «мана» почали вживати, як «ману», а гебреї, як «манег», а греки, як «мі­на». У гебреїв навіть грошова одиниця почала зватися «манег» — сто манегсів має десять тисяч шекелсів. Сумеріяни не тільки були першотворцями «ваги», а й винахідниками мистецтва «міняння» (важення); винайшовши ваги, вони на них важили золото, дорогі каміння.
108. Бібліотеки Европи постійно збагачую­ться книгами про історію Сумерії; в Істамбулі (Константинополі) у книгарнях лежать роз­кіш­но видані книги мовами англійською, французькою, німецькою про першотворців культури і цивілізації, сумеріян.
Будучи в Істамбулі, мені було приємно взяти у руки книгу Самуела Н. Крамера «Іс­торія починається в Сумерії» і на сторінці 240 прочитати, що широко вживане на суме­рі­янських клинописах слово «ду» відповідає англійському слову «ту ґов», і подумав я тоді — і українському «іду». Фрідрік Аґастес Ван­ден­бурґ у книзі «Сумеріянські пісні на клино­пис­них текстах у Бритійському музеї» повідомляє науковий світ, що сумеріянське слово «кашу» відповідає англійському слову «спік», і поду­мав я тоді — і українському слову «кажу».
109. У «Санскритсько-Англійському Слов­ни­ко­ві» Сір Моньєра Моньєра-Вільямса (сто­рінка 954) пояснюється, що санскритські сло­ва «виказ», «виказана», «виказіта» вживали оріяни п'ять тисяч років тому в значенні «по­яснення» (ілюстрація), «освітлення» (ілюміна­ція), «роз'яснення» (експльонація). Вільямс зазначує, що ці слова постали від корінних санскритських слів «каза», «кашу».
110. Якщо сумеріянське слово «лю» озна­чає «мен», тобто «людина» (і про це я вже говорив), якщо речення сумеріянське «лю лю ра» сумерологи прочитали в значенні «мен ту мен туґедер», тобто, «лю(дина) (з) лю(диною) ра(зом), то вважаю, що «нам лю лю» (ці су­меріянські слова сумерологи прочитали в зна­ченні «гу­манність») перегукуються з україн­ським словом «людяність».
«Хто у Вас викликав хотіння зацікавитися сумеріянами? Адже сумеріяни досі не впро­ваджені в історію України», — запитав мене слухач під час моєї доповіді в Клівленді.
І тоді я відповів: «Слово. Одне загадкове слово викликало в мене зацікавлення сумерія­нами. І сталося це так: в Мюнхені в німецькій книзі я прочитав, що таємничі сумеріяни вживали слово «руда» в значенні німецького слова «блюд».
І пригадав я, що мій дід Трохим не казав «кров людська», а «руда людська». І пригадав я, що в оповіданні «Маруся» Квітки-Осно­в'я­ненка, яке я читав у дитинстві, слово «руда» вживається в значенні «кров». «Кинувся ци­лю­рик, і якомога поспіша, та й кинув їй руду з руки, далі розв'язав пляшку, а ж там усе п'яв­ки, та й поприпускав їх до боку» («Маруся»).
Справді, слово «руда» торкнулося до найпотаємніших (я б сказав, інтуїтивних) глибин душі моєї, і постало в мене натхнення довідатися хто були сумеріяни. І я довідався.
Тепер ще хочу зробити таке доповнення: слово «руда» тотожне з санскритським словом «руд», яке означає «ридає», «плаче». І також з санскритським словом «род», яке означає «рід», «рідність», «родина». Санскритське сло­во «родга» означає «родити», «рости» а слово «рудра», яке постало з «руд» означає «рида­ю­чий». Вважаю, що так, як від слова «кров» по­стали слова «кревний», «кревняк», зі слова «руда» постали теперішні наші слова «рід», «родина», «рідня» (очевидно, в значенні «спіль­на кров», «спільне народження, походження»).
111. Самуел Н. Крамер вважає, що сумерія­ни звали свою країну «Сумера»: у сумеріян­ських молитвах, закарбованих на клинописах, є слова «О, Сумер, велика країно!»
Слово «сумер» (гумир), яке належить до корінних слів раннього санскриту (читай «Рик Веди»), означає «блаженство», «спокій», воно рівнозначне сучасному українському слову «сумир».
112. У санскриті є слова «сумара» і «сама­ра». Слово «су» (наприклад у «Рик Ведах») означає «дуже», «над». «Сутапта» — дуже тепло, «судая» — приємна дань. І сьогодні ми вживаємо «су» в значенні «сузір'я», «су-в'яз», «су-мирний», «су-купний», «сутяга», «су-пер­ник», «су-путник», «сучасник». У санскриті слово «сумара» означає «сумирний» («тиха людина», «приємна смерть»). В буддизмі є священна гора Сумир (гора Сумир заселена небесними геніями, геніями миру, досконало­сти, творцями «нірвани»).
113. Ми вже знаємо, що автори «Біблії» слово «Сумер» написали як «Сінар» (Сінеар). Є припущення, що слова «гомер» і «кімер» постали з слова «сумер» на тих основах, що й слово «кераміка — сераміка».
В «Біблійному Словнику» Вільяма Смітта, виданому в 1948 році у Філадельфії—Торонті, на сторінці 221 пояснюється, що слово «ґо­мер» означає «досконалі люди», і тут же за­значується, що «ґомери — родителі ранніх кімеріян» (кімерійців).
На останніх сторінках цього «Біблійного Словника» подані мапи; на першій мапі, яка показує, як виглядали Близький Схід, Північ­ний Єгипет і Европа у трактуванні «Ґенезісу» (першої книги Мойсея), Західна Европа показана як край незнаний, а на території Східної Европи (там, де Україна) написано «Ґомер» і «Маґоґ». Знаємо, що слово «моґоґ» означає «могутні» (мужні).
114. Гог — володар країни Магогів. Езикіел пише, що прийшло до нього «слово Господнє, таке: «Сину чоловічий! наверни твій вид проти Гога в Магог-землі, проти кня­зя Рошського...», «пророкуй, сину чоловічий, і промов до Гога: «Так говорить Господь Бог: чи так воно? того часу, як люд мій Ізраїль розживеться безжурно, ти про це дізнаєшся, і вирушиш ти й прийдеш із своєї осади, з найдальшої півночі, — ти й многі народи з тобою, сама кіннота, величезна ватага й безліч війська», «І двинеш проти мого люду Ізраїля, мов хуртовинна хмара, щоб окрити землю»... (Езикіел, гл. 38).
115. «Рош» — правдоподібно власне ім'я, яке стосується до першого з трьох Скитських племен, між якими Магог було головним пле­м'ям» (Вільям Сміт, «Словник Біблії», стор. 572). Геродот пише, що Сирія і Палестина були окуповані кінними арміями Скитів.
Народ Магогів (Могутніх) своєю швид­кою, як буря, кінною армією створив на ста­рих гебреїв таке незабутнє враження, що навіть в Євангелії зазначено: «...вийде зводити народи на чотирьох краях світу, Гога і Ма­го­га, і збирати їх на війну, котрих число, як пі­сок морський». Читаючи ці слова Іоана Бо­гослова, створюється враження, що він писав своє «благовістя», нажувавшись лаврового листя — забув блаженний, що Гог це не народ, а володар бистроконних Магогів.
116. Стюарт Піґґот (професор Едінбурзь­кого університету) в книзі «Стародавня Европа», виданій в 1965 році в Англії, у розділі «Раннє хліборобство» зазначує, що вже сорок тисяч років тому в Україні були людьми збу­довані житла. На сторінці двадцять дев'ятій він ілюструє, як виглядало одне з таких будов, знайдених археологами в Україні біля села Молодова. Житла в Україні переважно були споруджені з мамонтових бивнів, з шкіри зві­рів, довжина одного житла — десять метрів.
117. Стюарт Піґґот на сторінці сорок третій помішує мапу Східної Европи і зазначує, що сім тисяч років тому вже була поширена хліборобська культура в степах між Доном і Дунаєм. Між роками 62—72 в Україні відкри­­ті сотні поселень (городища) семитисячоліт­ньої давности, у глиняних стінах хат знайдені полова, зерно.
Стюарт Піґґот, пишучи, що територія, яка тягнеться між Карпатами і Кавказом «є Віт­чизною Індо-Европейців», спростовує пере­ста­рілі твердження чеського вченого Грозного.
Грозний у книзі «Стародавня Історія» на сторінці 237 пише, що сумеріяни «перед при­ходом до Месопотамії жили, мабуть, десь у степах Киргизії». У степах Киргизії досі вчені не знайшли жодних таких даних, які б об­ґрунтовували припущення Грозного — велико­го гіттіолога.
Киргизи — раса неевропейська; Вілл Ду­рант у книзі «Історія Цивілізації» у восьмому розділі пише, що сумеріяни не були ні азіятами, ні семітами, вони були людьми «з високим прямим не семітським носом».
118. І нарешті вісті українських археологів, дії яких суворо контрольовані поліційними органами Московитії. Українські археологи обережно, мовою, сухої статистики пишуть: «Племена, які жили у степових районах України у четвертому столітті до нашої ери, приручили коня і стали першими вершниками в Европі».
«Недавно на правому березі Дніпра, в гир­лі річки Омельник, виявлено одне з поселень. Встановлено, що група людей, які жили тут, збудувала кілька жител. Це були просторі чотирикутні споруди трохи заглиблені в зем­лю. Стіни їхні обпліталися лозою і зама­зувалися глиною».
119. «На місце відкритого поселення в село Дереївку, Кремгесівського району (біля Кре­мен­чука) виїхала Дніпровська експедиція Інституту Археології Академії Наук (Київ), очо­лена кандидатом історичних наук Д. Я. Те­лі­гиним. Близько два місяці археологи про­водили дослідження важливого для науки поселення.
«Тут було розкрито руїни двох жител, знай­дені господарські споруди, численні вог­ни­ща. Зібрано понад 10000 різноманітних пред­метів, серед них — знаряддя праці з ка­меня, з кісток та рогів, фрагменти глиняного посуду, зброю тощо.
Цікавими знахідками є предмети первісної пластики. Це виліплені з глини статуї жінок, що свідчать про вірування людей у культ матері-прародительки. Основним знаряддям людей Дереївського поселення було скотарст­во. Вони розводили головним чином коней. Тому і серед знайдених предметів, виготов­лених з кісток, вісімдесят відсотків належали домашньому коневі».
120. «Є ще одна характерна особливість, цікавий поховальний обряд. Своїх покійників вони ховали у скороченому стані, на спині, із відігнутими на бік ногами. В могили клали мідяні та костяні прикраси, крем'яні ножі, та­кож глиняний посуд. Дослідження Дереївсь­кого поселення триває...»
«Але вже зібрані відомості свідчать, що це найповніше до цього часу розкопаний об'єкт. Тепер в науці ще більше зміцнюється думка, що саме вони (відомі високорозвинені трипільські племена) відіграли важливу роль у формуванні наших безпосередніх предків — ранніх слов'ян («Літературна Україна», Київ).
121. Не випадково на обкладинці книги Стю­арта Піґґота «Стародавня Европа» нама­льо­вана людина, яка тримає в руках колесо: колесо — основа цивілізації людства. Все, що сьогодні створило людство, це тільки додаток до колеса.
Стюарт Піґґот на 83 сторінці поміщує два малюнки, на яких ми бачимо чотири колеса. Колеса лежать разом із залишками воза, по­руч — кості людей і коней. Знайдені такі мо­гили біля села Трибрати, Усатово, Дереївка дають підставу твердити, що сумеріяни, ви­йшовши з Оріяни (України), вже мали добрих майстрів-колесників. Колеса, знайдені в Оріяні (Україні), були збудовані раніше, як ті колеса, що знайдені в Месопотамії, коло­нізованій сумеріянами (оріянами).