Маленький друг

Вона перегорнула сторінку до місця, де починалися вже її нотатки олівцем. Здебільшого то були списки. Списки прочитаних книжок і тих, які їй хотілося прочитати, а також вивчених напам’ять віршів; списки подарунків, які вона отримувала на Різдво, і від кого вони; списки відвіданих місць (зовсім неекзотичних) і списки місць, куди б вона хотіла помандрувати (острів Пасхи, Антарктика, Мачу-Пікчу, Непал). Там були списки людей, якими вона захоплювалася: Наполеон і Натан Бедфорд Форест35, Чингісхан і Лоуренс Аравійський36, Александр Великий, Гаррі Гудіні й Жанна д’Арк. Ціла сторінка, відведена для скарг на те, що доводиться ділити кімнату з Еллісон. Списки вокабулярних слів — латиною й англійською, — а ще невміла кирилична абетка, яку вона одного дня як могла старанно виписала з енциклопедії, бо більше нічого було робити. Було також кілька листів, які Гаррієт написала й ніколи не відправила різним людям, що їй не подобалися. Один призначався місіс Фонтейн, інший осоружній учительці п’ятого класу, місіс Бібі. Також був лист для містера Даяла. У спробі вбити двох зайців одним пострілом Гаррієт вивела його робленим вензлюватим почерком, схожим на письмо Аннабель Арнольд.

 

Шановний містере Даяле (починався він).

Я — молода леді із кола ваших знайомих, яка вже довгий час таємно Вами захоплюється. Я так від вас нетямлюся, щомайже не сплю. Знаю, що дуже молода й що у Вас є місіс Даял, але, імовірно, ми могли б якогось вечора влаштувати зустрічпозаду «Шевроле Даяла». Я молилася над цим листом, і Господь сказав мені, що Любов — це відповідь. Незабаром я напишу ще. Прошу Вас, не показуйте цього листабільше нікому. p. s. Думаю, ви здогадуєтеся, хто це. З любов’ю,ваша таємна Валентинка!

 

Унизу Гаррієт приклеїла маленьке фото Аннабель Арнольд, яке вирізала з газети, а поруч — здоровенну жовтушну голову містера Даяла, яку знайшла в телефонному довіднику. Вибалушені очі вивалювалися від ентузіазму, а голова розривалася німбом із мультяшних зірочок, над якими волала какофонія нестямних чорних літер:

 

ДЕ ЯКІСТЬ НА ПЕРШОМУ МІСЦІ!

ПЛАТЕЖІ ТАКІ, ЩО АЖ СОРОМНО!

 

Тепер, коли Гаррієт роздивлялася ці літери, у неї виникла думка справді надіслати містерові Даялу цидулку з погрозами, написану дитячими друкованими літерами з помилками й начебто від Кертіса Ретліффа. Але це, вирішила вона, постукуючи олівцем собі по зубах, буде нечесно стосовно Кертіса. Йому вона ніякого зла не бажала, особливо після нападу на містера Даяла.

Гаррієт перегорнула сторінку й на чистому аркуші помаранчевого паперу написала:

 

Цілі на літо

Гаррієт Клів Дюфрен

 

Вона неспокійно роздивлялася написане. Наче дитину лісоруба на початку якоїсь казки, її охопило таємниче пожадання, бажання далеко подорожувати й здійснювати великі речі; і хоч вона не могла чітко сказати, що ж саме їй хочеться робити, Гаррієт знала, що йдеться про щось величне, похмуре й безмірно складне.

Гаррієт перегорнула кілька сторінок назад, до списку людей, якими захоплювалася: головно генералів, солдатів, дослідників, усе великих діячів. Жанна д’Арк, коли була лише трішки старшою за Гаррієт, уже вела в бій війська. Однак на торішнє Різдво батько Гаррієт подарував їй образливу настільну гру для дівчаток із назвою «Ким я стану?». То була особливо плюгавенька гра, яка мала б давати кар’єрні поради, але хоч скільки в неї грай, варіантів майбутнього виходило лише чотири: учителька, балерина, мама й медсестра.

Можливі варіанти, які пропонував підручник зі «Здоров’я людини» (математична прогресія: зустрічання — «кар’єра» — шлюб — материнство), Гаррієт не цікавили. З усіх героїв у її списку найвизначнішим був Шерлок Голмс, а він навіть не справжня людина. Наступним ішов Гаррі Гудіні. Той був мастак неможливого; що важливіше для Гаррієт, мастак утеч. Його не могла зупинити жодна в’язниця світу: він вислизав з гамівних сорочок, із замкнутих скринь, скинутих у стрімкі річки, і з похованих на два метри завглибшки трун.

І як же йому це вдавалося? Він не боявся. Коли свята Жанна галопувала на коні, з нею були янголи, а Гудіні поборов свій страх самотужки. Він не мав жодної божественної допомоги; він потом і кров’ю навчився брати гору над панікою, страхом удушення, утоплення й темряви. У наручниках і в замкненій скрині на дні річки він не гайнував жодного менту на страх, не корився жаху від ланцюгів, темряви й крижаної води; якби бодай на секунду стуманів, якби розгубився над карколомною задачею, що на нього чекала, — сторчголов крутячи кульбіти по річковому дну — то ніколи б не вийшов з води живим.