Нижче йшло перебивне зображення американського прапора й такі слова:
Юджинів відвідувач — жилястий банькатий молодик років двадцяти двох чи двадцяти трьох з невимушеними повадками провінціала й вухами, що стирчали з голови, — приєднався до нього біля вікна. Він щосили намагався пригладити коротке зализане волосся, але воно все одно стирчало неслухняними жмутками по всій голові.
— Саме за таких невинних, як він, Христос Свою кров проливав, — відзначив молодик. Він усміхався холодно, як благословенний фанатик, що випромінює чи то надію, чи то ідіотію, залежно від того, з якого боку подивитися.
— Слава Господу, — досить механічно відповів Юджин. Йому були неприємні будь-які змії, хоч отруйні, хоч ні, але чомусь він припускав, що зі змій на підлозі позаду нього здоїли отруту чи ще якось зробили безпечними — бо ж як інакше ці священники з пагорбів69, як-от його гість, цілують цих гримучників у губи, закладають собі під сорочку й шпурляють ними туди-сюди по своїх критих бляхою церквах, як подейкують люди? Сам Юджин ще ніколи не бачив, щоб змій використовували під час церковної служби (та й навіть у висотах вугільного регіону Кентуккі, звідки прибув його гість, змій застосовували досить рідко). Проте він удосталь набачився парафіян, що белькотіли невідомими мовами, пластма падали на підлогу й судомно дриґалися. Він бачив, як ляпасом долоні по чолі проганяють бісів, коли хворий викашлює нечистих духів грудками кривавої слини. Спостерігав рукопокладення, після якого кульгаві ходили, а сліпі бачили; а одного вечора на річковій п’ятдесятницькій службі біля Пікенза, штат Міссісіпі, він лицезрів, як чорний проповідник на ім’я Сесіл Дейл Макалістер воскресив із мертвих товсту жінку в зеленому брючному костюмі.
Юджин приймав обґрунтованість такого явища, так само як разом із братами приймав театральність і антагонізм Світової федерації професійного реслінгу, не надто переймаючись тим, що деякі поєдинки було підлаштовано. Безперечно, багато з тих, хто чинить дива в Його ім’я, — шарлатани; цілі легіони підозрілих і брехливих постійно шукають нові способи ошукати своїх ближніх, і навіть сам Ісус висловлювався проти них — та навіть якщо лише п’ять відсотків гаданих Христових див, які Юджину випало бачити, були щирими, хіба тієї крихти відсотків недостатньо? До свого Творителя Юджин ставився з відвертою й непохитною відданістю, що ґрунтувалася на жаху. У нього не виникало жодних сумнівів щодо сили Христа в облегшенні тягаря для ув’язнених, пригноблених і гнобителів, питущих, згорьованих, нужденних. Але вірності Він вимагав абсолютної, бо знаряддя відплати в Нього діяли спритніше, ніж знаряддя милосердя.
Юджин був проповідником Слова, хоч і не належав до якоїсь конкретної церкви. Він проповідував усім, хто мав вуха, щоб його слухати, точно як апостоли й Іван Хреститель. Хоч Юджинові віри не бракувало, Господь не вважав за потрібне обдарувати його харизмою чи ораторськими вміннями; і деколи перешкоди, з якими він боровся (навіть у лоні сім’ї), здавалися нездоланними. Необхідність проповідувати Слово в покинутих складах чи на узбіччі шосе — то без спочинку трудитися серед грішних землі цієї.