Маленький друг

Вони з Гаррієт були на глибокому боці басейну, трималися за край. Пополудневі тіні довшали. На мілкому боці верещали й хлюпалися п’ятеро-шестеро маленьких дітей — ігноруючи товсту занепокоєну маму, яка ходила вздовж краю й благала їх уже вилазити. З боку бару кілька школярок у бікіні попростягалися на лежаках з рушниками на плечах, хихотіли й балакали. Зміна Пембертона скінчилася. Гелі майже ніколи не плавав, коли Пембертон був за рятувальника, бо той з нього знущався, викрикував образи й нечесні команди зі свого крісла на підвищенні (як-от «не бігати біля басейну!», коли Гелі й не біг, а просто швидко йшов), тож перш ніж іти в басейн, він дуже ретельно звірявся з Пембертоновим тижневим розкладом, приклеєним на холодильник. І це створювало справжні труднощі, бо цього літа він хотів плавати щодня.

— Дурень, — бурмотнув він, маючи на увазі Пема. Він досі психував через те, що брат згадав про котяче гіменце на науковому ярмарку.

Гаррієт дивилася на нього порожнім і дещо безживним поглядом. Волосся в неї гладенько й лискуче приклеїлося до черепа; на обличчі схрестилися тремтливі потоки світла, через які вона здавалася потворою з поросячими очками. Гелі все пообіддя на неї гнівався; він і не помітив, як сором і ніяковість переросли в почуття образи, а тепер відчував хвилю люті. Гаррієт також тоді сміялася з котячого гіменця, разом з учителями, суддями й усіма іншими на ярмарку, і від самої згадки про це він просто закипав.

Вона так і не зводила з нього очей. Тоді він і сам з гримасою вибалушився на неї.

— А ти чого дивишся? — запитав він.

Гаррієт відштовхнулася від краю басейну і — досить хвалькувато — зробила заднє сальто. «Ну й що», — подумав Гелі. Ще трохи, і вона захоче влаштовувати змагання, де вони затримуватимуть подих під водою, гру, яку Гелі терпіти не міг, бо їй це вдавалося, а йому ні.

Коли вона повернулася, він удав, ніби не помічає, що вона роздратована. Натомість безтурботно плеснув у неї водою — прицільною цівкою, що лучила їй просто в око.

— Свого мертвого пса Ровера шукаю, — затягнув він єлейним голосом пісню, яку вона ненавиділа:

 

Його я упустив

Однієї ноги немає

Одну ногу загубив…66

 

— Завтра зі мною не йди. Я краще сама все зроблю.

— Одна нога валяється на газоні… — співав Гелі, просто перериваючи її й втупившись у повітря із захопленим виразом обличчя цяці-хлопчика.

— Мені однаково, можеш не приходити.

— Я хоч на землю не впаду і не буду кричати, як жирна дітвачка. — Він залопотів віями. — «Ой, Гелі! Рятуй мене, рятуй!» — запищав високим голосом, почувши який, дівчата з іншого боку басейну засміялися.

В обличчя йому полетіла пелена води.

Він хлюпнув у неї кулаком, вправно, зі знанням справи, а тоді ухилився від зустрічного бризку.

— Гаррієт. Чуєш, Гарррієт, — заговорив він дитячим голоском. Йому невідомо чому стало приємно, що він її рознервував. — Давай пограємо в конячку. Я буду спереду, а ти будеш собою.

Він із тріумфом відштовхнувся — уникнувши розплати — і швидко поплив до середини басейну, розбризкуючи навсібіч воду. Гелі до пухирів обгорів на сонці, а хімія в басейні щипала обличчя, наче кислота, проте він уже випив п’ять баночок кока-коли (перші три, коли обпалений і виснажений пришкандибав додому; ще дві з товченим льодом і червоно-білими соломинками на ятці біля басейну), тож у вухах гуло, а цукор трепетно й шалено розганяв серцебиття. Гелі розвеселився. Раніше безтурботність Гаррієт часто викликала в нього сором. Але хоч полювання на змію тимчасово й уразило його так, що він зі страху аж збаранів і белькотів нісенітниці, частково він тішився тим, що Гаррієт знепритомніла.

Гелі нестримно виринув на поверхню, випльовуючи й розляпуючи воду. Розкліпавшись, щоб очі перестало пекти, він помітив, що Гаррієт у басейні вже нема. А тоді побачив, як вона вже віддалік поспішає до жіночої роздягальні, опустивши голову й залишаючи по собі на цементі зигзаг із мокрих слідів.

— Гаррієт! — не роздумуючи гукнув він і за свою необачність поплатився повним ротом води; він забув, що стоїть на глибокому.

 

Небо було сизим, а вечірнє повітря м’яким і важким. Навіть на тротуарі до Гаррієт долинали слабкі крики маленьких дітей з мілкого боку басейну. Слабкий легіт укрив їй руки й ноги гусячою шкірою. Вона сильніше закуталася в рушник і дуже швидко закрокувала додому.