Маленький друг

— Почитаю, певно, некрологи, — сказала вона. — Так тато говорив. «Прогорну, певно, спочатку до некрологів, подивлюся, чи не помер хто зі знайомих».

Вона перегорнула газету до кінця.

— От би дощ перестав, — замріялася вона, поглядаючи у вікно, наче про присутність Гаррієт зовсім забула. — Стільки роботи всередині: садовий сарай помити, обробити горщики дезінфектором — але я гарантую, що люди прокинуться, тільки глянуть на ту погоду…

Ніби за сигналом, задзвонив телефон.

— Поїхали, — мовила Еді, сплеснувши долонями й підвівшись з-за столу. — Перша сьогоднішня відмова.

 

Гаррієт ішла додому під мжичкою, опустивши голову й розкривши позичену в Еді гігантську парасолю, якою, коли була молодшою, вона гралася в Мері Поппінс. У стічних канавах жебоніла вода, до тротуару під незбагненними кутами похилялися довгі ряди прибитих дощем рудуватих лілійників, що ніби кричали на неї. Вона десь очікувала, чи не підбіжить до неї Гелі в жовтому дощовику, розбризкуючи калюжі. Якщо підбіжить, вона планувала ігнорувати його, проте паркі вулиці були порожні — ні людей, ні автомобілів.

Оскільки ніхто не міг заборонити їй бавитися під дощем, Гаррієт узялася напоказ перестрибувати з калюжі в калюжу. Вони з Гелі тепер не розмовляють? Найдовше, скільки вони не спілкувалися, то в четвертому класі. Вони були посварились у лютому в школі на перерві, коли вікна обмітало мокрим снігом, а всі діти ледь витримували, бо їх третій день поспіль не випускали на майданчик. У кабінеті було повно дітей і смерділо: цвіллю, крейдою й скислим молоком, але здебільшого сечею. Від килима, що простягався на всю кімнату, просто відгонило нею; у вологі дні всі аж шаленіли від цього запаху, тож діти затискали носи й удавали, ніби блюють; і навіть учителька, місіс Майлі, носилася ззаду кабінету з освіжувачем повітря «Ґлейд “Квітковий букет”», який розпилювала рівними невтомними розмахами, — навіть поки пояснювала ділення в стовпчик чи диктувала записи — тож та делікатна дезодорантна імла безперестанку осідала дітям на голови, і вони поверталися додому напахчені, наче жіночі вбиральні.

Місіс Майлі не мала б залишати клас без нагляду, але вона не менше за дітей знемагала від запаху сечі й часто вибрідала в коридор, щоб попліткувати з учителькою п’ятого класу, місіс Райдаут. Вона завжди обирала якусь дитину за старшу, поки її не буде, і часто віддавала перевагу Гаррієт.

У ролі «старшої» веселого було мало. Поки Гаррієт стояла біля дверей і дивилася, чи не повертається місіс Майлі, решта дітей — яким не було чим перейматися, окрім того, щоб вчасно сісти на своє місце — гасали по смердючому перегрітому кабінеті: сміялися, квилили, бавилися в лови, кидалися шашками й лупили одне одному в обличчя м’ячиками з зіжмаканого паперу з зошитів. Гелі й хлопець на ім’я Ґреґ Делоуч розважалися, намагаючись поцілити цими паперовими м’ячиками Гаррієт у потилицю, поки вона стояла на варті. Обидва не переймалися тим, що вона на них настукає. Діти так боялися місіс Майлі, що нікого ніколи не здавали. Але настрій у Гаррієт був препаскудний, бо їй хотілося в туалет і вона терпіти не могла Ґреґа Делоуча, який робив огидні речі, як-от колупався в носі та їв свої кози. Коли Гелі бавився з Ґреґом, характер останнього заражав його, наче хвороба. Разом вони плювалися папірцями, викрикували образи в бік Гаррієт і пищали щоразу, як вона проходила повз.

Тож коли місіс Майлі повернулася, Гаррієт поскаржилася на Ґреґа й на Гелі також, і до всього додала, мовляв, Ґреґ обізвав її шлюхою. Раніше Ґреґ справді так називав Гаррієт (якось навіть обізвав її якимсь таємничим словом, що звучало як «шлюховуха»), але конкретно того разу він нічим гіршим від страшидла її не обзивав. Гелі змусили вивчити п’ятдесят додаткових слів зі словника, а Ґреґ, окрім слів, отримав ще десять ударів тростиною (по одному за кожну літеру в словах «срана» і «шлюха») від міцної жовтозубої місіс Кеннеді, що була кремезна, наче чоловік, і виконувала всі фізичні покарання в молодшій школі.

Головно Гелі так гнівався через це на Гаррієт тому, що для задовільного результату письмової роботи він мусив три тижні заучувати ті слова. Гаррієт без зайвих драм і страждань примирилася з життям без Гелі, яке нічим особливо не відрізнялося від попереднього життя, лише було дещо самотнішим; проте через два дні після тесту він уже знову стояв у Гаррієт біля задніх дверей, кликав кататися на велосипедах. Загалом після сварок саме Гелі відновлював їхні стосунки, і байдуже, чи то його провина була, чи ні. Просто він мав коротшу пам’ять, а також його швидше охоплювала паніка, коли в нього з’являлася вільна година, а компанія для гри — ні.

Гаррієт струсонула парасолею, залишила її на задній веранді й зайшла через кухню в коридор. Іда Ру вийшла з вітальні й стала перед нею так, що Гаррієт не встигла піднятися сходами до себе в кімнату.

— Слухай сюди! — почала Іда. — Ми з тобою не скінчили з тою коробочкою для обіду. То ти її взяла й подірявила?