Мандри до різних далеких країн світу Лемюеля Гуллівера, спершу лікаря, а потім капітана кількох кораблів

Тепер я можу признатися читачеві, що в мене був іще один важливіший мотив для такого вільнодумного змальовування речей. Не проживши в цій країні й року, я так полюбив і пройнявся такою пошаною до її жителів, що твердо вирішив не вертатися додому, а залишитися тут, серед цих дивних гуїгнгнмів, споглядаючи їхні доброчесності та вправляючись у них і не маючи жодного прикладу пороку або спокуси на нього. Але мій постійний ворог — доля — не судила мені такого великого щастя. Мене, проте, втішає тепер трохи, що, розповідаючи про своїх земляків, я поменшив їхні хиби, наскільки це було можливо перед таким гострим допитувачем, і кожен пункт освітлював якомога сприятливіше для нас. Бо хто ж, справді, буде безстороннім, коли йдеться про місце його народження?

Я переказав у головних рисах зміст численних розмов, що їх провадив із моїм господарем більшість часу, поки мав честь бути на службі в нього, задля стислості випустивши багато більше, ніж тут є, подробиць.

Коли я дав відповідь на всі запитання, і його цікавість, здавалося, мала б уже бути задоволена, він одного ранку покликав мене і, запропонувавши сісти на певній відстані від нього (такої честі він доти ніколи мені не робив), сказав, що серйозно обміркував усе те, що чув від мене про мене та про нашу країну, і розглядає тепер нас як особливу породу тварин, обдарованих (він не знає, як то сталося) певною, невеликою часткою розуму, який ми використовуємо лише на те, щоб розвивати природжені наші хиби і набувати нових, не даних нам природою. Ми самі позбавляємо себе небагатьох здібностей, що ними нас обдаровано; дуже спритно вигадуємо собі нові потреби і все життя витрачаємо, здається, на намагання задовольнити їх різними, винайденими нами способами. Щодо мене особисто, то я, очевидно, не маю ні сили, ні моторності звичайного єгу, невпевнено тримаюсь на своїх задніх ногах, зумів зробити свої пазурі непридатними для захисту і спровадив собі з підборіддя волосся, яке має захищати від сонця та негоди. Нарешті, я не можу ні прудко бігати, ні лазити по деревах, як мої брати — так називав він їх — місцеві єгу.

Наші урядові установи і закони ясно свідчать про великі дефекти нашого розуму, а значить, і доброчесності, бо, щоб керувати розумним створінням, цілком досить і самого здорового розуму. Хоч я, аби трішки вигородити своїх земляків, багато чого утаїв від нього, а часто казав і те, чого не було, але, з моїх слів він ясно бачить, що ми не вбачаємо в наших порядках нічого поганого і не збираємося міняти їх.

Він тим більше певний цього, що я і ми всі, як він помітив, тілом своїм — справжні єгу, тільки справді нижчі за них щодо сили, прудкості, моторності, довжини пазурів та деяких інших прикмет, які здобули не від природи. Змальована ж мною картина нашого життя, наших звичаїв та наших учинків показала йому велику схожість між нами і щодо розуму та вдачі. Він сказав, що єгу ненавидять одне одного більше ніж яку іншу тварину, і за причину цього вважають звичайно бридкість їхніх постатей, яку вони помічають у решти своїх, але не в самих себе. Спершу йому здавалося, що ми робимо розсудливо, вбираючись в одежу, яка приховує наше нестерпно огидливе тіло, але далі він побачив, що помилився, бо незгоди поміж цими звірями походять у них з тих же таки причин, які я описував у нас. Коли п’ятьом єгу, казав він далі, кинути їжі на п’ятдесят, вони замість того, щоб спокійно їсти, видирають куски одне в одного, і кожне намагається захопити все для себе самого. Через це вдома доводиться тримати їх прив’язаних на певній відстані одне від одного, а коли їх годують поза домом — ставити спеціального слугу доглядати їх. Коли в гуїгнгнма, випадково або від старості, здохне корова, то раніше, ніж він устигне кинути падло своїм єгу, на труп кидаються зграї сусідських і зчиняють бійки на зразок тих, що я описував. Вони завзято б’ються й кусаються, завдають одне одному жахливих ран своїми пазурами, але вбити на смерть удається їм до-сить рідко, бо в них немає спеціальних інструментів, як у нас. Іншим разом такі бої без ніякої видимої причини відбуваються між єгу кількох суміжних місцевостей, і вони намагаються захопити сусідів зненацька, перше ніж ті приготуються. Коли ж їхні плани зазнають невдачі, вони повертають додому і, за відсутності ворогів, розпочинають, як я назвав її, громадянську війну поміж себе.