Мандри до різних далеких країн світу Лемюеля Гуллівера, спершу лікаря, а потім капітана кількох кораблів

Перед цим він утнув мені одну брутальну штуку, що хоч і розсмішила королеву, але разом із тим і розсердила її, і вона вже тоді прогнала б його, якби я великодушно не заступився за нього. її величність узяла до себе на тарілку кістку і, вийнявши з неї мозок, поклала кістку назад. Карлик, скориставшися з того, що Гламделкліч одійшла до буфета, здерся на ослін, на якому та завжди стояла, доглядаючи мене під час обіду, узяв мене обіруч і, стиснувши мені ноги, встромив до попереку в кістку, де я був деякий час, маючи дуже смішний вигляд. Гадаю, минула щонайменше хвилина, перш ніж побачили, що сталося зі мною, бо я вважав за негідне себе кричати. Тільки завдяки тому, що члени королівської родини рідко їдять страви гарячими, я не обпік собі ніг, але мої панчохи й штани були в жалюгідному стані. Карлика, завдяки моєму заступництву, покарали лише тим, що відбатожили його.

Королева не раз глузувала з моєї полохливості й часто питалася, чи всі в нас такі боягузи, як я. Спричинилося до цього ось що: в королівстві тому влітку сила-силенна мух, і ці кляті комахи, не менші за данстебльського жайворонка, коли я обідав, увесь час дзижчали навколо моєї голови і не давали спокійно попоїсти. Іноді мухи навіть сідали на мої страви, залишаючи на них свій огидний послід або яєчка. Я дуже добре бачив їх, а тубільці не помічали, бо їхні величезні зорові апарати були не такі гострі щодо маленьких речей, як мої. Іноді вони сідали мені на ніс або на лоб і боляче кусали мене, гидко смерділи, і я бачив ту липку речовину, що, як кажуть наші природознавці, дає їм змогу повзати по стелі догори ногами. Я мав багато клопоту, захищаючись від цих огидних тварин, і мимоволі схоплювався, як вони сідали мені на обличчя. Улюбленою розвагою карлика було вловити в жменю кілька цих комах, як це роблять наші школярі, а потім кинути їх на мене, щоб потішити королеву. Мене врятовував тільки мій кортик, яким я рубав їх на льоту, дуже дивуючи всіх своєю спритністю.

Пригадую, одного ранку Гламделкліч, як завжди робила гарної години, поставила мій ящик на підвіконня, щоб я міг подихати чистим повітрям (я ж бо ніколи не згоджувався, щоб ящик вішали на гвіздок, як ми робимо з клітками в Англії). Коли, піднявши жалюзі, я з куснем пирога сів до столу поснідати, в мою кімнату, приваблені солодкими пахощами, влетіло десь зо двадцять ос, дзвинь-каючи голосніше, ніж двадцять кіз. Одні захопили мій пиріг і миттю рознесли його по шматочках, а інші оглушливо кружляли коло моєї голови, сповнюючи мене жахом перед їхніми жалами. Проте я насмілився атакувати їх і своїм кортиком зарубав чотирьох на льоту. Решта відлетіли, і я відразу ж зачинив вікно. Ці комахи були з куріпок завбільшки, а довжина жала, яке я вийняв в одної з них, сягала півтора дюйма. Я ретельно зберіг усі трупи, разом з іншими дивинками показував їх по різних містах Європи і, повернувшись до Англії, подарував три оси Грешем-ському коледжеві, а четверту залишив собі.

Розділ IV

Опис країни. Пропозиція виправити сучасні карти. Королівський палац і кілька слів про столицю. У який спосіб мандрував автор. Опис головного храму

Тепер я хочу дати читачеві короткий опис цієї країни, як я бачив її під час моїх подорожів на відстані не більше двох тисячі миль навколо їхньої столиці — Лорбрелгреда. Королева ж бо, біля якої я завжди був, ніколи не від’їжджала далі, супроводячи короля в його поїздках, і зупинялася там, доки його величність не повертався по огляді своїх кордонів. Володіння цього монарха — тисяч шість миль завдовжки і від трьох до п’яти тисяч завширшки. Звідси я роблю висновок, що європейські географи дуже помиляються, гадаючи, ніби між Японією й Каліфорнією лежить лише море. Я особисто завжди думав, що там мусить бути якийсь суходіл, що урівноважував би великий материк Татарії. Виходить, сучасні карти слід виправити, долучивши до північно-західних частин Америки цей значний клапоть землі; і я охоче допоможу в такій справі.