Мандри до різних далеких країн світу Лемюеля Гуллівера, спершу лікаря, а потім капітана кількох кораблів

Корабель, яким я прибув, був першим, баченим велетнями, і король видав наказа витягти на берег усяке нове судно, що з’явиться, і разом з пасажирами та екіпажем привезти на возі до Лорбрелгреда. Йому дуже хотілося знайти жінку, таку на зріст, як я, щоб мати від мене потомство. Але я радше наклав би головою, ніж погодився б на нещастя залишити нащадків, які, немов приручені канарки, мали жити в клітках; та ще їх, мабуть, продавали б на втіху місцевим вельможам. Щоправда, зі мною поводилися цілком чемно. Я був улюбленцем великого короля та королеви, і мною опікувався увесь двір; але все це робилося коштом моєї людської гідності, і я ніколи не забуду відчуття приниження, якого раз у раз зазнавав там. Мені хотілося жити серед рівного мені народу і ходити по вулицях, не страхаючись, що тебе розчавлять, мов жабу або маленьке щеня. На щастя, воля прийшла скоріше, ніж я того сподівався, і незвичайні подробиці цієї історії я перекажу негайно, не ухиляючись ні на крок від істини.

Я прожив уже два роки в цій країні, і на початку третього мені з Гламделкліч довелося бути супутником їх ве-личностям у подорожі до південного берега королівства. Мене, як я вже казав, возили в дорожнім ящику, що являв собою дуже зручну кімнату з двадцять футів завширшки. До чотирьох кутків стелі на шовкових нитках я почепив гамак, що зменшував тряску під час переїзду конем і правив мені за ліжко, коли я дорогою хотів спати. У даху, над самим гамаком, столяр, на моє прохання, пропиляв продухвину з квадратний фут завбільшки, щоб у спеку я спав при свіжому повітрі. Продухвину ту я міг затуляти дошкою, що рухалася в жолобках.

Добувшись кінцевої мети подорожі, король вирішив відпочити кілька днів у своєму палаці коло Фленфлесні-ка — міста миль за вісімнадцять від узбережжя. Гламдел-кліч і я дуже втомилися. Я трішки застудився, а бідна дівчинка почувала себе такою слабою, що мусила сидіти в кімнатах. Мені кортіло побачити океан, бо тільки ним міг би я втекти звідти, і, вдаючи з себе зовсім хворого, я просив віднести мене до моря подихати свіжим повітрям і відрядити зі мною пажа, якого я дуже любив і на якого мене іноді звіряли. Ніколи не забуду, як неохоче дала свою згоду Гламделкліч, як зворушливо наказувала вона пажеві доглядати мене і як ревно плакала, прощаючись зі мною, немов передчувала те, що мало статися. Хлопець забрав мене разом із ящиком і через півгодини приніс на скелястий морський берег. Тут я звелів йому поставити ящик на землю, підняв одну з віконних рам і почав сумно дивитися на море. Почуваючи себе погано, я сказав пажеві, що хочу трохи здрімнути в гамаку, щоб дістати полегшення, і ліг, а хлопець щільно причинив вікно, щоб я не застудився. Я невдовзі заснув; паж же, гадаю, не перечува-ючи ніякої небезпеки, пішов пошукати пташиних яєць між скель, бо зі свого вікна я й раніше спостерігав, як він шукає їх і знаходить по одному чи двоє в розколинах. Не знаю, чи й справді воно було так, але я раптом прокинувся, почувши, що хтось тягне кільце, закріплене до верхньої дошки ящика, щоб його легше було нести. Далі я відчув, що ящик піднесло високо вгору й потягло вперед з неймовірною швидкістю. Від першого поштовху я ледве не випав з гамака, але згодом розхитування стали спокійніші. Я раз у раз кричав якомога голосніше, та тільки без ніяких наслідків. Визираючи у вікно, я бачив лише небо та хмари. Над головою я чув шум наче від помаху крил і помалу почав усвідомлювати собі ввесь жах мого становища. Я зрозумів, що якийсь орел схопив дзьобом кільце мого ящика і тепер летить, щоб із висоти скинути його на скелю, де він розіб’ється, немов панцир черепахи, а орел витягне мій труп і склює його. Ці птахи дуже розумні та обдаровані надзвичайно гострим нюхом, що дозволяє їм знаходити поживу, заховану краще, ніж ото був я за дводюймовими стінками скриньки.