Читаем Мандри до різних далеких країн світу Лемюеля Гуллівера, спершу лікаря, а потім капітана кількох кораблів полностью

Він висловив думку, що я перестану або буду менше захоплюватися, коли дістану від нього деякі відомості, про які я навряд чи чув при дворі, бо там народ занадто заглибився у свої розумування і не дивиться на те, що робиться внизу. В загальних рисах його розповідь сходила на таке: років сорок тому кілька людей із землі, чи то в якихось справах, чи то задля розваги, піднялись на Лапуту. Проживши на острові п’ять місяців і поверхово ознайомившися там з математикою, вони повернулися назад, ущерть повні легковажних ідей, що панують у тій повітряній країні. Вдома ці особи почали зневажати ввесь земний лад і забрали собі в голову повернути на новий лад і мистецтво, і науку, і мову, і техніку. Щоб здійснити свої мрії, вони виклопотали в короля дозвіл заснувати в Лагадо академію прожектерів, і ця манія так прищепилася до народу, що тепер у цілому королівстві немає жодного чималого міста, де не було б такої установи.

В академіях професори вишукують нові методи й правила рільництва та будівництва і вигадують незнані ще інструменти та приладдя для торгівлі й промисловості. Вони кажуть, що внаслідок їхніх досліджень одна людина робитиме за десятьох; протягом тижня можна буде спорудити палац із такого міцного матеріалу, що він стоятиме вічно, не потребуючи ремонту; земні плоди достигатимуть тоді, коли ми того захочемо, а врожай буде більший за теперішній у сто разів. І це тільки незначна частина їхніх незліченних пропозицій. На превеликий жаль, в усьому тому є єдина хиба — жоден із цих проектів ще не закінчений; а тим часом ціла країна зубожіла, будинки поруйнувались, і люди ходять голодні та обірвані. Але, замість зневіритись, вони заходжуються вигадувати з енергією в п’ятдесят разів більшою, спонукувані водночас розпачем і надією. Щодо нього, то не вважаючи себе людиною підприємливою, він задовольняється старими формами життя, мешкає в будинку, спорудженому його предками, і завжди робить так, як вони робили, уникаючи будь-яких новацій. Так, як він, роблять ще небагато вельмож і поміщиків; але дивляться на них косим оком та з презирством і вважають за неуків, ворогів мистецтва і шкідливих для держави людей, що дбають лише про свої вигоди та неробство, віддаючи їм перевагу перед загальним прогресом країни.

Давши мені зазначені пояснення, його ясновельможність додав, що ні в якім разі не хоче подальшими подробицями позбавити мене приємності особисто побачити їхню Велику академію, куди він вирішив мене повезти. Він просив тільки, щоб, їдучи до неї, я звернув увагу на руїни під горою, милі за три від шляху, і розказав мені історію їх. У нього за півмилі від садиби був гарненький млин, що стояв на великій річці і задовольняв потреби не лише його родини, а й багатьох його орендарів. Років сім тому до нього з’явилися члени клубу прожектерів і запропонували зруйнувати той млин, а збудувати новий на схилі гори, де треба було прокопати довгий канал, що правив би за водозбір, куди машини трубами подаватимуть воду до млина. Вітер та повітря на вершині хвилюватимуть воду й тим надаватимуть їй руху, і коли вона тектиме вниз схилом гори, то, щоб крутити колесо млина, її буде потрібно вдвоє менше, ніж тоді, коли б вона текла рівною місцевістю. Під той час між ним і двором була незлагода, і з поради приятелів він погодився на таку пропозицію. По двох роках роботи, до якої було притягнено сто людей, проект зазнав невдачі, а прожектери подалися собі геть, скинувши всю провину на нього, і відтоді ввесь час глузують із нього та підмовляють на таку ж спробу інших, з однаковою гарантією успіху та розчарування.

Через кілька днів ми повернулися до міста, але його ясновельможність, з огляду на погану свою славу в Академії, не хотів їхати туди сам, а попросив одного із своїх друзів провести мене туди, відрекомендувавши як людину, що дуже кохається в проектах, вельми допитливу та легковірну. І в цім була частка правди, бо замолоду я й сам був трохи прожектер.

Розділ V

Авторові дозволено оглянути Велику Академію в Лагадо. Докладний опис Академії. Мистецтва, в галузі яких працюють професори

Академія — це не одна споруда, а міститься вона в кількох сусідніх будинках обабіч вулиці, на місці пустки, купленої і пристосованої для неї.

Ректор прийняв мене дуже привітно, і я відвідав Академію не один раз. У кожній кімнаті працює один або кілька прожектерів. Думаю, що я бачив не менше як п’ятсот кімнат.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Антон Райзер
Антон Райзер

Карл Филипп Мориц (1756–1793) – один из ключевых авторов немецкого Просвещения, зачинатель психологии как точной науки. «Он словно младший брат мой,» – с любовью писал о нем Гёте, взгляды которого на природу творчества подверглись существенному влиянию со стороны его младшего современника. «Антон Райзер» (закончен в 1790 году) – первый психологический роман в европейской литературе, несомненно, принадлежит к ее золотому фонду. Вымышленный герой повествования по сути – лишь маска автора, с редкой проницательностью описавшего экзистенциальные муки собственного взросления и поиски своего места во враждебном и равнодушном мире.Изданием этой книги восполняется досадный пробел, существовавший в представлении русского читателя о классической немецкой литературе XVIII века.

Карл Филипп Мориц

Проза / Классическая проза / Классическая проза XVII-XVIII веков / Европейская старинная литература / Древние книги
Графиня Потоцкая. Мемуары. 1794—1820
Графиня Потоцкая. Мемуары. 1794—1820

Дочь графа, жена сенатора, племянница последнего польского короля Станислава Понятовского, Анна Потоцкая (1779–1867) самим своим происхождением была предназначена для роли, которую она так блистательно играла в польском и французском обществе. Красивая, яркая, умная, отважная, она страстно любила свою несчастную родину и, не теряя надежды на ее возрождение, до конца оставалась преданной Наполеону, с которым не только она эти надежды связывала. Свидетельница великих событий – она жила в Варшаве и Париже – графиня Потоцкая описала их с чисто женским вниманием к значимым, хоть и мелким деталям. Взгляд, манера общения, случайно вырвавшееся словечко говорят ей о человеке гораздо больше его «парадного» портрета, и мы с неизменным интересом следуем за ней в ее точных наблюдениях и смелых выводах. Любопытны, свежи и непривычны современному глазу характеристики Наполеона, Марии Луизы, Александра I, графини Валевской, Мюрата, Талейрана, великого князя Константина, Новосильцева и многих других представителей той беспокойной эпохи, в которой, по словам графини «смешалось столько радостных воспоминаний и отчаянных криков».

Анна Потоцкая

Биографии и Мемуары / Классическая проза XVII-XVIII веков / Документальное