Мандри до різних далеких країн світу Лемюеля Гуллівера, спершу лікаря, а потім капітана кількох кораблів

Він розповів мені, що цей винахід змалку полонив усі його думки; що тепер на його верстаті цілий словник; що він якнайточніше вирахував пропорції, вживані по книгах, між артиклями, іменниками, дієсловами та іншими частинами мови.

Я щиро подякував цьому славетному чоловікові за лекцію та демонстрування й пообіцяв, якщо повернуся колись на батьківщину, оголосити його там єдиним винахідником цієї дивної машини, форми якої я просив дозволити мені накреслити на папері в поданому тут вигляді. Я сказав також, що, хоч наші європейські вчені й мають звичку красти один в одного винаходи (в чім, проте, є й гарний бік, бо це викликає суперечки про право першості), я вживу заходів, аби честь його винаходу належала лише йому, без суперників.

Потім ми відвідали школу мовознавства, де троє професорів працювали тоді над удосконаленням рідної мови.

Перший проект пропонував скоротити розмову, переробивши багатоскладові слова на односкладові та скасувавши дієслова і прикметники, бо в дійсності всі мислимі речі — самі іменники.

Другий передбачав цілковите знищення всіх слів узагалі, що було б дуже корисно для здоров’я та зберігало б силу-силенну часу, бо всім відомо, що кожне вимовлене слово роз’ятрює легені і, значить, укорочує нам життя. Виходячи з того, що слова по суті позначають речі, він казав, що людям, замість говорити, зручніш було б носити з собою ті предмети, про які може бути мова. І таку спробу, безперечно, зробили б на велику користь здоров’ю та часу людства, якби жінки не змовились із черню та неписьменними і не пообіцяли повстати, якщо їм не дадуть волі говорити власним язиком за зразком їхніх дідів та прадідів. Отак простий люд завжди буває непримиренним ворогом знання. А втім, багато найбільш учених і мудрих людей пристали на систему висловлюватися речами. Єдина її незручність, а надто для тих, хто має багато чого сказати, полягає в потребі тягати на спині цілу купу різних речей, що подеколи вимагає допомоги одного-двох здоровенних наймитів, яких не кожен може мати. Я часто бачив, як двоє таких мудреців, зігнуті під вагою торб і пакунків, неначе наші рознощики, стрічалися на вулиці. Вони розкладали все своє добро на землі, і, порозмовлявши якусь годину, знову навантажували торби, піддавали їх на плечі один одному і розходилися, попрощавшись.

Щодо коротенької розмови, то потрібне для неї приладдя вільно вміщується в кишені чи під пахвами, а вдома вона взагалі не є проблемою. В помешканнях, де відбуваються побачення послідовників цієї науки, повнісінько різних речей, і співбесідники завжди мають на похваті все, що може здатися для їхніх хитромудрих балачок.

З другого боку, цей винахід міг би заступити міжнародну мову, бо міміка — річ зрозуміла для всіх націй, а речі — скрізь зовсім або майже однакові, і тоді посланці можуть порозумітися з першим-ліпшим монархом або міністром, мови яких вони зовсім не знають.

Був я і в школі математики, де викладач навчає учнів за методом, що його важко уявити у нас в Європі. Теореми й доведення їх пишуться на тоненьких облатках чорнилом, зробленим з порошку проти головного болю. Учень натщесерце ковтає облатку і протягом трьох днів живиться лише хлібом та водою. Коли облатка перетравлюється, чорнило разом із кров’ю переходить у мозок і вносить туди ж і теорему. На жаль, наслідки цієї системи не відповідають сподіванкам почасти через те, що закралась якась помилка у визначенні суміші чи пропорцій складових частин чорнила, а почасти й через зледащіння самих учнів. Та облатка така несмачна, що хлопці стараються виплюнути її раніше, ніж вона почне діяти, а до того ж їх не можна вмовити утримуватися від їжі так довго, як приписано.

Розділ VI

Подальший опис Академії. Автор пропонує деякі вдосконалення, що їх приймають із вдячністю

Школа політичних прожектерів справила на мене погане враження. Професори її, по-моєму, скидаються на божевільних, а таке видовище завжди засмучує мене. Ці невдахи пропонували винайти способи переконати монархів вибирати своїх улюбленців із числа людей розумних, здібних та доброчесних; навчити міністрів зважати на благо суспільства; винагороджувати чесноти, великі здібності та видатні заслуги; навчити царів розуміти свої власні інтереси, базуючи їх на інтересах народу; на урядовців призначати осіб, гідних своєї посади. Вони плекали багато ще й інших нездійсненних і диких химер, які ніколи доти не спадали на думку нікому з мислячих людей, і я зайвий раз пересвідчився в справедливості старого спостереження, що на світі нема такого незвичайного та безглуздого, чого дехто з філософів не захищав би як істину.