Читаем Мандри до різних далеких країн світу Лемюеля Гуллівера, спершу лікаря, а потім капітана кількох кораблів полностью

Отже, N позначатиме змову, В — кінний полк, Z — флот у морі. Користуючись другим методом і переставив-ши літери підозрілого листа, вони можуть виявити найглибше приховані наміри незадоволеної партії. Якщо, приміром, у листі до приятеля я скажу: «наш брат Том дістав геморой», то спритний дешифрувальник виявить, що літери, з яких складається ця фраза, мають становити фразу: «опирайтеся, змову викрито»[24]. Це і є анаграматичний метод.

Я не бачив нічого, що могло б затримувати мене в цій країні, і почав думати про повернення до Англії.

Розділ VII

Автор покидає Лагадо й прибуває до Мелдонади. Кораблів нема. Він здійснює недовгу подорож до Глабдабдрібу. Прийом його управителем

Континент, що частину його становить це королівство, тягнеться, як я маю підставу гадати, на схід — у напрямі до невідомого краю Америки, західнішого від Каліфорнії, і на північ — до Тихого океану, від якого до Лагадо не більш ніж сто п’ятдесят миль. На березі океану розташований зручний порт, що провадить жваву торгівлю з островом Лагнегом, який лежить на південний захід під 49° північної широти й 140° західної довготи. Цей острів Лагнег лежить на південний схід від Японії, на відстані близько ста ліг від неї. Японський імператор живе в дуже дружніх стосунках в королем Лагнегу, і між цими двома островами існує часте сполучення кораблями. Вибравши тому цей шлях, щоб повернутися до Європи, я найняв провідника показувати мені дорогу та два мули для мого невеличкого багажу і попрощався з моїм благородним протектором, який так ласкаво ставився до мене і перед моїм від’їздом презентував мені розкішний подарунок.

Моя подорож відбулася без будь-яких вартих розповіді пригод або випадковостей. У порту Мелдонада, коли я туди прибув, жодного корабля на Лагнег не було. Не чекали його і найближчого часу. Місто це з Портсмут завбільшки. Невдовзі я мав уже знайомих, що дуже привітно поставилися до мене. Один видатний джентльмен сказав, що корабель на Лагнег буде готовий не раніш, як за місяць, і що мене, мабуть, розважило б відвідати острівець Глабдабдріб, ліг за п’ять на південний захід від Мелдона-ди. Він обіцяв дістати зручний баркас і висловив бажання поїхати разом зі мною, запросивши до компанії ще й свого приятеля.

Глабдабдріб, якщо я вірно перекладаю це слово, значить острів магів, або чаклунів. Розміром він такий, як третина острова Вайта, і має надзвичайно родючу землю. Керує ним голова одного племені, що складається з самих чаклунів. Одружуються вони тільки поміж собою, і старший у роді в них — монарх або управитель. У нього розкішний палац із парком три тисячі акрів, оточений муром із тесаного каменю з двадцять футів заввишки. В парку кілька обгороджених ділянок для худоби, посівів і садів.

Управитель та його родина мають досить незвичайних слуг. Завдяки своїм знанням некромантії, він може викликати до себе тіні яких схоче мертвих і має право протягом двадцяти чотирьох годин, але не більше, користуватись їхніми послугами. Ту саму особу йому заборонено викликати більше одного разу на три місяці, і порушувати це правило дозволено тільки з якоїсь незвичайної нагоди.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Антон Райзер
Антон Райзер

Карл Филипп Мориц (1756–1793) – один из ключевых авторов немецкого Просвещения, зачинатель психологии как точной науки. «Он словно младший брат мой,» – с любовью писал о нем Гёте, взгляды которого на природу творчества подверглись существенному влиянию со стороны его младшего современника. «Антон Райзер» (закончен в 1790 году) – первый психологический роман в европейской литературе, несомненно, принадлежит к ее золотому фонду. Вымышленный герой повествования по сути – лишь маска автора, с редкой проницательностью описавшего экзистенциальные муки собственного взросления и поиски своего места во враждебном и равнодушном мире.Изданием этой книги восполняется досадный пробел, существовавший в представлении русского читателя о классической немецкой литературе XVIII века.

Карл Филипп Мориц

Проза / Классическая проза / Классическая проза XVII-XVIII веков / Европейская старинная литература / Древние книги
Графиня Потоцкая. Мемуары. 1794—1820
Графиня Потоцкая. Мемуары. 1794—1820

Дочь графа, жена сенатора, племянница последнего польского короля Станислава Понятовского, Анна Потоцкая (1779–1867) самим своим происхождением была предназначена для роли, которую она так блистательно играла в польском и французском обществе. Красивая, яркая, умная, отважная, она страстно любила свою несчастную родину и, не теряя надежды на ее возрождение, до конца оставалась преданной Наполеону, с которым не только она эти надежды связывала. Свидетельница великих событий – она жила в Варшаве и Париже – графиня Потоцкая описала их с чисто женским вниманием к значимым, хоть и мелким деталям. Взгляд, манера общения, случайно вырвавшееся словечко говорят ей о человеке гораздо больше его «парадного» портрета, и мы с неизменным интересом следуем за ней в ее точных наблюдениях и смелых выводах. Любопытны, свежи и непривычны современному глазу характеристики Наполеона, Марии Луизы, Александра I, графини Валевской, Мюрата, Талейрана, великого князя Константина, Новосильцева и многих других представителей той беспокойной эпохи, в которой, по словам графини «смешалось столько радостных воспоминаний и отчаянных криков».

Анна Потоцкая

Биографии и Мемуары / Классическая проза XVII-XVIII веков / Документальное