Меч Арея

— Якщо гуни здобудуть гору в ратi сiй, вони зметуть i тебе, й твiй народ. I доведеться готам знову шукати притулку собi на островах або ж у пустелях Африки. Се речу тобi я. Ти ж вiдаєш, я здавен маю любов до готiв. Чи не досить їм тинятися по свiтах? Рим одвiв їм Ланди – найкращу землю мiж Пiренеями та Гаронною. Коли станеш пiд прапор великого Риму, iмператор дасть тобi й землi за Гаронною – до самої Луари… Коли ж нi – сам знаєш Аттiлу. Та й Гейзерика з вандалами – такоже.

Конунг Теодорiк Рудобородий мiркував i зважував два днi, третього ж уранцi наказав своїм герцогам, графам та баронам згортати полотки. Готська рать пiшла вгору понад лiвим берегом Луари. Подолавши її притоки В'єнну, Ендр та Шер, вони заглибились у лабiринти ста озер, що мали назву, дану їм галлами, Солонь. Вода в озерах була й справдi мало придатна для пиття, зате сюди навряд чи наважилася б ступити кiнна рать Аттiли.

Тут iз Теодорiком i зустрiлися легiони Ецiя та Ромула. Незабаром привiв своє ополчення й Лiторiй.

У серединi п'ятого мiсяця травного сполученi сили римлян i готiв, маючи в собi численнi слов'янськi полки, пiдвладнi Римовi, були на мiсцi. Прийшли й полки жупана Сватоплука та вже раз битого русинами жупана Мiровоя, якому пощастило уникнути полону, хоч при сьому утратив i жону, й малого сина свого, й безлiч можiв ратних.

У сей час полки старого конюшого Вишати Огнянича тримали в облозi могутню римську фортецю Генабум[23] Вишата робив се на власний розсуд. Лишивши в Стребернiй, тобто в Аргентiарiї, мiцну залогу на чолi з досвiдченим воєводою витичiвським Стоїменом, вiн вирiшив просунутися далi на захiд, щоб, коли настане день рiшучої ратi, а той день швидко близився, руське воїнство мало мiцний правий бiк.

Вишата копiєм вийняв двi фортецi: Скалон на березi рiчки Марни й Мелену над повноводою Сеною. Потому звернув майже на полудень i схопив мiцною пiдковою Генабум, що здiймався чорними кам'яними стiнами над неосяжною рiвниною високого правого берега Луари.

Про те, щоб узяти копiєм i сю твердь, не могло бути й мови. Побившись об стiни пiвтора дня, Вишата вiдтяг воїв на сотню сажень i наказав обкласти Генабум за всiма правилами облоги. З обозiв було пiдкочено до стiн громохкi тарани та iншi стiнобитнi вежi, розкаряченi кидуни метали через мури камiння й важкi стрiли, схожi на велетенськi сулицi з конопляними хвостами: мiцний лук кидуна натягало п'ятеро й шестеро можiв, на лук ставили стрiлу, пiдпалювали прядиво й пускали. Стрiла з ревiнням неслася через городськi мури, тягнучи по собi довгий i чорний хвiст полум'я та диму, й викликала в городi гвалт i пожежi.

Коло трьох ворiт городу стояли захищенi цупким панциром з волячих скор тарани з важкими баранячими головами на кiнцях колод. Вони лунко били в дубовi, кованi мiддю ворота й поступово розхитували їх, дарма що по той бiк захисники ввесь час пiдпирали ворота сохами й кам'яними брилами.

З-помiж визубнiв заборола городської стiни стрiляли з лукiв простими й важчими стрiлами, й хоча се не дошкуляло тим, що пiдковою стояли круж городу, але заважало воям коло таранiв та веж.

З ними боролися тими-таки стрiлами: зумиснi вежi, якi могли вищати й нижчати, пiднiмалися на рiвень стiнного зуб'я, й з отворiв на латинських воїв сипався град стрiл. Але такi вежi часто займалися. Латинцi обливали їх смолою й пiдпалювали. Тодi палахка потвора з рипом одкочувалася назад i на її мiсце ставала нова чи полагоджена й укрита свiжозмоченими волячими скорами.

Вздовж усiєї стiни, крiм тiєї, що висла над крутим берегом Луари, то тут, то там русичi ставили височеннi драбини й починали дертись угору. Тодi в сих мiсцях збиралося багато латинян. Iншi ж дiлянки ослаблювались, i там можна було вдарити краще. Скрiзь лилася кип'яча смола, лiтало камiння, свистiли стрiли на той i на той бiк. I в таборi, й надто ж у мiс тi горiли пожежi, валував дим, роз'їдаючи очi оборонцям i нападникам, i тояв такий галас, що на сто сажнiв довкола не можна було нiчого почути.

Так тривало сiдмицю. Вранцi мiсяця червця в чотирнадцятий день сонце зiйшло з-за хмари. Вишата Огнянич, убачивши в тому добрий знак, повiв сам полки свої на приступ. Усi тарани, приведенi вночi до ладу, стали дружно бити лобами в кам'яну твердь. I коли сонце пiдiбралося на добрих двi сулицi вгору, вiн раптом одкотив тарани вiд стiни всхiдньої й поставив їх усi пiд стiну захiдню.

— Се було би зупершу… – сказав вiн боляриновi Орестовi, та той у гаморi не почув слова вельможа.

Вишата наказав тягти всi драбини, скiльки їх було в таборi, до вiльної стiни з боку всхiднього й крикнув так, що передужив клекiт запеклого бою:

— Сла-ва-al