Меч Арея

— Усi смо, Великий княже, – сказав чернегiвський князь.

Богдан Гатило, який цiлу нiч не спав i лише вдосвiта стулив повiки, втомлено потер обличчя й нiчого не вiдповiв.

Зi сходом сонця Вишата наказав укрiплювати табiр. Усi вози та мажари обозу було розiставлено величезним колом на горi й позчiплювано ланцюгами за колеса. Внизу ж, у пiдошвi довкола гори, можi заходилися рити суцiльний глибокий окiп. Робота тривала цiлий день, i коли надвечiр прибули дозiрцi й повiдомили, що римляни та вiзiготи наближаються, табiр ополчення руського був схожий на неприступну твердь.

Гатило стояв коло своєї полотки з трикутним голубим прапорцем i ведмедем на ньому, що сяяв i трiпотiв у вiдблисках великого вогнища збоку, й дивився на той бiк рiчечки. Вiн уже знав, що римляни звуть її Маурiакум. Горб на тому боцi займався тисячами багать. Ецiєвi, певно, доповiли вивiдцi, що гуни стоять навпроти через рiчку, та вiн i не ховавсь. Мабуть, вирiшив, що пропонованi йому гунами позицiї цiлком сприятливi для нього. Неширока мiлка рiчка, обабiч два досущ однаковi горби гонь по п'ятнадцять у перетинi, й навiть вiдстань до рiчки мiж ними однакова – по п'ять гонь. Єдина рiзниця полягала в тому, що за горбом, на якому розташувався табором Гатило, здiймався ще один, довгий i вигнутий пiдковою до рiчки, оточуючи менший горб iз трьох бокiв. Але його навряд чи можна було розцiнювати як перевагу, й Гатило зумисне обрав се мiсце, щоб Ецiєвi не спало на думку вiдкидати пропоноване поле боронi. Й хоч на захiд вiд довгої гори здiймалася ще одна, маленька, така сама, як i горб, де стояв Гатило, й мiж ними на вигинi рiчечки Маурiакуму пролягла драговина, звiдки линуло голосне квакання жаб i крекiт нiчного птаства, – зате ж i в римлян було на випадок скрути ще два горби: на всхiд од першого витягався понад рiчкою один, а далi, вже руба до Маурiакуму, другий, удвiчi бiльший. I за римським станом, як i за табором Гатила, теж протiкала рiчка – заслiн на випадок вiдступу.

Ецiй мусив оцiнити таку великодушнiсть iз боку гунiв.

Гатило дивився на їхнiй осяяний вогнями табiр i намагавсь уявити свого супротивника, якого знав ще молодим отроком. Тодi, лiт тому сорок, Ецiй був талем при дворi дiда його Великого князя Данка в старiй стольницi Витичевi. Невже й вiн тепер постарiв i посивiв? Тодi се був хитрий i в'юнкий iллiрiєць, а тепер став римлянином i римським патрицiєм, якому сам iмператор Валентинiвн змовчував. I то мусило бути правда, бо ж Ецiєва слава непереможного водiя легiонiв бучала ще тодi, коли Богдан Гатило був молодий i навiть геть юний.

— Палять, – сказав, пiдiйшовши до Великого князя київського, Вишата й кинув у той бiк, де мерехтiв багаттям римський табiр.

Гатило тiльки кивнув, i старому конюшому було досить i того скупого поруху. Отже, князь уже не злостився на нього, а се головне. Вишата подавсь перевiрити, як несуть сторожу вої руськi на березi Маурiакуму та на всiх вартах навколо табору. Гатило ж увiйшов до своєї полотки, опустив завiсу й дмухнув на поставець, пiдвiшений до середньої сохи. Вiн заснув одразу, щойно лiг i вкрився легким полотном свого корзна, хоч голова кололась од болю – далася взнаки вчорашня безсонна нiч i цiлоденна бiганина.

Вранцi, ще Дажбог i на свiт не благословляв, руське ополчення було готове до бою. Гатило кивнув своєму гудочниковi, й той заграв сигнал готовностi. В усьому величезному таборi, оточеному возами та глибоким ровом пiд горою, заграли труби й роги. 3-вiд римського стану їм вiдповiли бойовими кличами, але вони не кликали вперед. I коли на всходi вдарило списами перше сонячне промiння, з-за рiчки прибуло троє латинян у скоряних панцирах, обкутих мiдними бляшками, але без мечiв i сулиць. Латиняни попросилися до царя гунiв Аттiли.

Богдан сказав упустити їх.

— Патрицiй Ецiй, вождь усього римського та готського ополчення, зичить здоров'я тобi й твоїм воєводам, царю! – сказав молодший чорнявий латинець, певно, високого звання.

— Хай вернуться його зичення на нього ж, – вiдповiв Гатило через тлумача Костана. – Й о що молить патрицiй?

— Рече битися взавтра, царю, – мовив той самий чорнявець.

— Пощо?

— Бо римськi й готськi вої цiлу нiч не спали, й буде нечесно, коли цар гунiв Аттiла скористає собi їхню муку.

Гатило довго думав, тодi сказав Костановi:

— Речи їм, хай перекажуть своєму вождевi: руси нiколи не б'ють безоружного!

Й вiдпустив нарочитих од римського полководця. Вiн передбачав се. Заставши русiв у вже готовому й мiцному таборi, латини обов'язково намагатимуться вiдкласти день великої ратi, щоб i собi добре зготуватися. Й передбачення справдились.

Можам руським i всiм їхнiм з'юзникам було дозволено ходити вiльно, але бути приоружно й коней не розсiдлувати. Вишатi Гатило сказав: