Читаем Меч Арея полностью

Настрiй у нього був добрий. Тепер вiн отримає з Гатила обiцяну винагороду й зможе справити собi власного коня чи бодай пару воликiв. А князь не поскупиться. Коли треба буде, Лосько нагадає йому й той випадок на Каталаунських полях три лiта тому. Тодi кий, призначений для Гатила, перебив руку Лоськовi. Тепер вiн одержить iз князя мзду й зможе поставити добру хижу або й теремець, як у покiйного можа Глiба з їхнього Городища. Й вступити до дикої вири[48]… В тiй же вирi людина завжди зможе дати собi раду.

Вони повернулися до городу Києвого на сьомий день, бо йшли поволi: Валтарiй не змiг би витримати їзди швидкої, Лоськовi ж кортiло вручити готського таля Богдановi живим. Лосько, як з'ясувалося, прибув навiть першим, i се сповнювало його серце гордiстю й новими надiями. Здавши бранцiв зрадiлому Войславовi, Лосько погнав коня з ворiт. Лише тепер вiн одчув з усiєю силою, як стомився. Крутила колись перебита в бою рука, й то мало бути на негiдь. Вiн проминув Полудневi ворота й, махнувши до товаришiв у сторожi, пойняв бiлогородську путь. Усi вже давно сидять удома, його ж рiднi побиваються за ним, хоч, певно, й дiзнались, шо з далекої ратi вiн повернувся живий-здоровий.

Тодi йому спало на думку щось iнше: а чи не погодиться Гатило наставити його в Городищi годованим можем – замiсть убитого взимку Глiба?

Й вiн зострожив стомленого коня, щоб подiлитися думкою з рiдними…

Гатило негайно почув про повернення втiкачiв – сказали челядники, ще й Войслав не встиг прийти. Князь вибiг на сходи, пойнятий пiвтори сiдмицi тамованою люттю. Готський княжич Валтарiй Аквiтанський сидiв посеред двору зi скрученими назад руками, грекиня ж вiдiйшла трохи вбiк. Першою думкою в Богдана було – потяти обох на коренi тут-таки, серед свого дворища. Вiн до половини витяг меч, Iладiка ступила йому назустрiч, упала навколiшки й затулила вид руками, чекаючи останньої митi.

Гатило завмер, так i не витягши меча. На нiй було пошматоване бузкове полоття, й крiзь дiрку випнулось припале курявою круглясте персо. Вiн узяв її за руку, й дiвчина вискнула вiд несподiванки.

— Йди до хорому! – грубо мовив їй Гатило й попхнув уперед, Iладiка, заточуючись, пiшла, й тiльки коло ганку згадала про своє полоття й почала стягати шмаття на грудях. – А сього до порубу! – сказав Гатило Войславовi. Сам же пiшов у дверi, якi щойно рипнули за молодою грекинею.

Вiн здогнав її на повершi й повелiв, кивнувши на дверi спочивальнi:

— Сюди!

Дiвчина ввiйшла й стала коло порога, затуляючи перса руками. Вiн зупинивсь навпроти неї й довго дивився їй у вiчi, стиснувши вуста. Грекиня витримала погляд. Гатило так само, як i допiру надворi, загрозливо рипучим голосом кинув:

— Поведу тебе жоною собi! А тому твоєму зiтну голову! Чула-с?

Iладiка чула, але не вiдповiла нi слова, бо її раптом охопила страшенна слабкiсть у ногах. Вона посунулася по дубовому одвiрку й сiла просто бiля порога, незручно пiдiбгавши пiд себе ноги. З очей поллялися сльози, промиваючи на брудних щоках свiтлi стежечки. Так вона й сидiла, дивлячись на нього, й Гатило теж не рушив з мiсця, широко розiставивши червонi чоботи пiдборами оклiш.

Тодi вона пiдвелася й ступила в його бiк раз i вдруге й охопила в'юнкими напiвголими руками Гатила за шию, й припала йому до широкої грудини.

— Ладочку мiй… Ладочку… Я-м залюбила тебе зодразу, як увидiла-м… Тому взе два лiта… Ти-с не мав зе хотi й дивитися на мене. Ладочку мiй, ладочку…

Її слова падали йому на груди й зiгрiвали його, мов мiцний давнiй мед, а вiн стояв, наче дерев'яний, повiсивши руки додолу. Вiн теж мiг би сказати їй багато, дуже багато гарних i пекучих слiв, як нiсся з дальньої ратi додому, як чекав того дня, коли нарештi зможе знову побачити її й пригорнути до себе, й перепросити за тi грубощi, яких колись набалакав їй, хоч i тодi вже кохав… Але Гатило продовжував стояти, болiсно ковтаючи борлаком, то тiльки греки такi велерiчивi, поляниновi ж не личить всує, на вiтер кидати слова й сквернити ними почування свої.

Iладiка сказала:

— Хтiв єси потяти мене там, серед двору…

Вiн не вiдповiв, а дiвчина докинула:

— Я ж незаймана єсмь. Ти сам се увидиш.

Вiн насилу вимовив:

— Пощо ж мовчала-с?

Iладiка зiтхнула: Соромила-м ся…

Й розповiла йому все, що сталось перед його поверненням з далекого походу.

Готський заложник, небiж теперiшнього конунга Торiсмунда, дев'ятнадцятирiчний Валтарiй давно вже накидав на неї оком – ще задовго до походу. Вiн знав, що Iладiка кохає князя, й знущався з неї, мовляв, хiба не маєш хреста в пазусi, що не гидуєш кохати поганського царя, та ще й тричi жонатого.

Валтарiй часто пiдстерiгав її в темному кутку, й освiдчувався в коханнi, й намагався поцiлувати бодай, але вона вiдштовхувала його, й утiкала, й по тому гiрко плакала, зачинившись у своїй клiтi, бо Гатило зумисне не помiчав її й щоразу грубо гримав.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Сочинения
Сочинения

Иммануил Кант – самый влиятельный философ Европы, создатель грандиозной метафизической системы, основоположник немецкой классической философии.Книга содержит три фундаментальные работы Канта, затрагивающие философскую, эстетическую и нравственную проблематику.В «Критике способности суждения» Кант разрабатывает вопросы, посвященные сущности искусства, исследует темы прекрасного и возвышенного, изучает феномен творческой деятельности.«Критика чистого разума» является основополагающей работой Канта, ставшей поворотным событием в истории философской мысли.Труд «Основы метафизики нравственности» включает исследование, посвященное основным вопросам этики.Знакомство с наследием Канта является общеобязательным для людей, осваивающих гуманитарные, обществоведческие и технические специальности.

Иммануил Кант

Философия / Проза / Классическая проза ХIX века / Русская классическая проза / Прочая справочная литература / Образование и наука / Словари и Энциклопедии