Медея

Медея

Драма в одному акті

Особи

МЕДЕЯ

НЯНЬКА

КРЕОН

ЯСОН

ХЛОПЕЦЬ

ВАРТОВІ

Завіса піднімається. Медея і нянька навшпиньки сидять біля візка. З далини доноситься музика та невиразний спів. Вони вслухуються.

МЕДЕЯ: Ти чуєш?

НЯНЬКА: Що?

МЕДЕЯ: Щастя. Воно бродить кругом.

НЯНЬКА: Співають там, у селі. Думаю, сьогодні в них свято…

МЕДЕЯ: Ненавиджу їхні свята. Ненавиджу їхню радість.

НЯНЬКА: Ми тут всім чужі. (Мовчанка). У нас завжди святкують у червні. Дівчата прикрашують коси квітами, хлопці червонять обличчя власною кров’ю. На світанку, після першої жертви, починалися битви. Хороші юнаки Колхіди, коли б’ються.

МЕДЕЯ: Замовчи.

НЯНЬКА: А пізніше, вдень, вони приборкують звірів. А вечором розводять великий вогонь перед палацом твого батька. Великий, жовтий вогонь, а в ньому пахуче зілля. Невже ти забула запах нашого зілля!

МЕДЕЯ: Замовчи. Замовчи, добра жінко.

НЯНЬКА: Ах. я вже стара, а дорога така довга. Навіщо, Медее, покинули ми рідний край? Навіщо?

МЕДЕЯ: Покинули, бо я любила Ясона, заради нього я обікрала рідного батька і вбила власного брата. Тепер замовчи, жінко, замовчи. Недобре раз-по-раз пригадувати такі речі.

НЯНЬКА: Ти мала палац з золотими огорожами. А тепер? Мов дві жебрачки, сидимо перед вогнем, який уже знов ось погасає.

МЕДЕЯ: Пошукай трохи дров.

(Нянька, зідхнувши, підвелася й відходить).

МЕДЕЯ: (Несподівано) Слухай! (Випростаалась). Хтось іде по дорозі.

НЯНЬКА (вслухується, потім говорить): Нікого нема, то вітер шумить.

(Медея знов сідає. З долини чутно спів).

НЯНЬКА: Не чекай вже його, моя пташко. Ти цим сама себе лише виснажуєш. Коли в них справді свято, то він напевно туди запрошений. Він танцює, твій Ясон танцює з їхніми дівчатами. А ми тут самотні.

МЕДЕЯ (глухо): Замовчи, стара.

НЯНЬКА: Мовчу. (Мовчанка. Навколішки роздуває вогонь. Чутно музику).

МЕДЕЯ (безпосередньо): Пахтить!

НЯНЬКА: Що?

МЕДЕЯ: Навіть тут пахтить щастям, хоч це місце, призначене ними для нас, лежить далеко від села. Вони бояться, щоб ми в них ночами не крали курей. (Вона випросталась, гукає): Чого ви співаєте, чого танцюєте? Чи я співаю? Чи може я танцюю?

НЯНЬКА: Вони, бач, в себе вдома. Їхня денна праця завершена. (Мовчанка. Мрійливо): Ти пригадуєш собі цю картину? Повертаємось з далекої прогулянки, перед нами, в кінці кипарисової алеї стоїть білий-білий палац. Раби відбирають в тебе коня і ти з приємністю падаєш на м’які подушки. Я кличу твоїх дівчат, вони тебе купають і приносять твій одяг. Ти була пані, дочка короля, тоді тобі ніщо не здавалося дорогоцінним. З глибокої скрині ми діставали тобі вбрання і в той час, як тебе натирали олією, ти стояла спокійна і вибирала собі одежу.

МЕДЕЯ: Замовчи, добра жінко, ти не розумієшся в тих справах. Думаєш, я тужу за палацом, за моїм вбранням і рабами?

НЯНЬКА: Втеча! Втеча! Сама лише втеча. Вигнана, прибита горем, зневажена, без пристановища, без батьківщини.

МЕДЕЯ: Зневажена, вигнана, прибита горем, без роду, без пристановища. Але не сама.

НЯНЬКА: І мене, в моєму похилому віці, тягнеш за собою. Де ж ти мене поховаєш, коли я помру?

МЕДЕЯ: В якій-небудь ямі на краю дороги. Я ляжу біля тебе, старенька моя… Лише не бути одною.

НЯНЬКА: Він покине тебе, Медеє.

МЕДЕЯ (крикнула): Ні! (Насторожилась): Слухай!

НЯНЬКА: Це вітер шумить. А може відгомін свята. Бо він не прийде. Навіть сьогодні ввечері не прийде.

МЕДЕЯ: Що за свято там відбувається? Що за щастя вирує там, його я враз впізнаю по запаху звичайного вина і риби? Люди Коринту, чого ви кричите і чого танцюєте? Чому ви всі такі веселі? Ваша веселість відбирає подих у мене, від неї я задихаюся. Няню, няню, я відчуваю, ніби я знову вагітна. Я почуваю той самий страх і той самий біль, як і тоді, коли ти допомагала мені при пологах моєї дитини. Допоможи мені й тепер, няню! В мені щось ворушиться, так само, як тоді, щось, що заперечує їхню радість, що заперечує їхнє щастя. (Тремтячими руками вчепилася в стару). Старенька моя, притисни свою долоню до моїх уст, якщо я почну кричати, тримай мене міцно-міцно, якщо я почну бити себе. Не дай мені одній страждати… О, тримай мене міцно, старенька, міцно, міцно, скільки дозволяють тобі сили. Тримай так міцно, як того вечора, коли я мало не померла від пологів. Ще цієї ночі я мушу щось породити, щось більше і сильніше, ніж я сама! Не знаю, чи досить кріпка я для цього.

(Поквапливо входить юнак, зупиняється).

ЮНАК: Ти Медея?

МЕДЕЯ (кричить): Так! Хутко кажи! Я все знаю.

ЮНАК: Мене послав Ясон.

МЕДЕЯ: Він не повернеться сюди? Він поранений? Мертвий?

ЮНАК: Він звелів сказати тобі, що ти врятована.

МЕДЕЯ: Він не повернеться сюди?