Медея

МЕДЕЯ: Завжди знайдеться країна, на цьому, чи на тому боці життя, де Медея буде королевою. О, моє темне королівське царство, ти знову повернулося до мене.

НЯНЬКА (зідхає): Ми мусимо все наново пакувати.

МЕДЕЯ: Ми будемо опісля пакувати.

НЯНЬКА: Після чого?

МЕДЕЯ: Ти ще питаєш?

НЯНЬКА: Що ти хочеш зробити, Медеє?

МЕДЕЯ: Те, що я йому зробила, коли зраджувала батька, коли вбивала рідного брата, щоб полегшити втечу, те, що я зробила старому Пелієві, коли намагалася Ясона зробити королем його острова, те, що я десятки разів для нього робила — тепер нарешті я хочу для себе зробити!

НЯНЬКА: Ти божевільна. Ти не можеш цього зробити.

МЕДЕЯ: Чому я не можу, жінко! Я, Медея, покинута, вигнана, збезчещена, зненавиджена, одна біля цього візка, одна на чужому побережжі. Але все ж таки я спроможна все зробити. (З долини сильніше чути музику, Медея перекрикує): Співайте, співайте хутчіше свої весільні пісні. Чепурте її якнайшвидше, вашу наречену, що чекає у своєму палаці. До завтра, до весілля ще багато упливе часу. О, Ясоне, ти ж мене знаєш, ти знаєш, яку ти дівчину взяв у Колхіді… Невже ти думав, що я буду голосити, нарікати, плакати? Через кров і злочини я прив’язалася до тебе — і лиш через кров і злочини я відв’яжуся від тебе.

НЯНЬКА (припадає до неї): Замовчи, замовчи, благаю тебе! Заховай глибоко в серці свої разючі слова, притамуй свою ненависть. Перенеси. Вони сильніші, ніж ми, сьогоднішнього вечора.

МЕДЕЯ: Та й що ж з того, няню?

НЯНЬКА: Ти ще колись помстишся, моя горда левице, ти ще помстишся. Наступить день, коли ти їм відплатиш за заподіяну кривду. Але тут ми неспроможні нічого зробити. Ми тут дві чужинки з бідолашним візком і з старою-престарою шкапою, дві злодійки, за якими діти кидають каміння. Зачекай деякий час, зачекай ще хоч рік — тоді ти станеш сильнішою.

МЕДЕЯ: Сильнішою, як сьогодні ввечері? Ніколи.

НЯНЬКА: Що хочеш ти одна зробити на цьому ворожому острові? Колхіда далеко від нас, та й з Колхіди ж ти назавжди вигнана. І Ясон покинув тебе. Що ж тобі ще залишається на ньому світі?

МЕДЕЯ: Я залишаюся сама собі.

НЯНЬКА: Бідолашна ти! Креон — король, а ми хто? Наше перебування отут на полі терплять лише тому, що така його воля. Варто йому сказати одне слово — і вони прибіжать сюди з ножами й киями і повбивають нас.

МЕДЕЯ (спокійно). Вони могли б повбивати нас. Але буде вже запізно.

НЯНЬКА (падає їй до ніг): Медеє, я стара, але я не хочу вмирати. Я пішла за тобою, ради тебе залишила все. Дивись, світ ще переповнений прекрасними речами: соняшне проміння на лавці, де ми відпочиваємо, гарячі страви в обідню пору, дрібні гроші в руках, які комусь належать, горілка, що обігріває серце перед тим, ніж заснути.

МЕДЕЯ (із зневагою відштовхує її ногою): Негідна жінко! Я вчора теж хотіла ще жити. Але тепер вже більше не йде про те, жити чи вмирати.

НЯНЬКА (охоплює її ноги): Я хочу жити, Медеє!

МЕДЕЯ: Я знаю, ви всі хочете жити. І Ясон покинув мене тому, що хоче жити.

НЯНЬКА (раптом по-звичайному): Ти його більше не кохаєш, Медеє. Вже давно ти його не кохаєш. В цьому візку нічого не може сховатися. Одного вечора він сказав, що хоче свій солом’яний мішок віднести далі, бо йому гаряче вкупі. Ти нічого не сказала. Я чула, як ти випросталась, полегшено віддихнула, бо ти була рада, що нарешті ти залишилася сама.

МЕДЕЯ (взяла її за шию і притягнула до себе): Бережися ти, бабо! Ти занадто багато знаєш. Ти занадто багато говориш. Правда, я пила твоє молоко і зносила твоє безпереривне голосіння. Але ж Медея не твоїм молоком стала великою, це ти добре знаєш. Слухай, тепер настав кінець усім твоїм теплим стравам, горілкам і сонцям на твоєму тухлому м’ясі… Йди тепер до своїх горшків, жінко, до своїх віників, до головатої капусти, йди до всіх інших твоєї породи. Гра, яка тут відбувається, не для вас. І коли ви при цій грі помилково здихаєте, не знаючи чому, тоді вас тільки жаль. Не більше. (Вона дико відштовхнула її. Стара крикнула).

НЯНЬКА: Обережно, Медеє, хтось іде!

(Медея обернулася, перед нею стоїть Креон, у супроводі двох чи трьох чоловіків).

КРЕОН: Ти Медея?

МЕДЕЯ: Так.

КРЕОН: Я Креон, король цього краю.

МЕДЕЯ: Добрий вечір.

КРЕОН: Мені розповідали твою бувальщину. Тут знають про всі твої злочини. Скрізь, по всьому острові, матері оповідають своїм дітям, щоб на них наводити страх. Я дозволив тобі перебути з твоїм візком кілька днів на цьому місці. Але тепер ти мусиш від’їхати.

МЕДЕЯ: Що я заподіяла людям Коринту? Пограбувала їхні курники? Чи їхня худоба хворіє? Чи може затруїла їхні криниці, коли брала звідти воду?

КРЕОН: До цього часу все ще гаразд. Але одного дня ти можеш все не зробити. Йди!

МЕДЕЯ: Креоне, мій батько теж король.

КРЕОН: Знаю. Ти можеш поскаржитися на мене в Колхіді.