Медея

МЕДЕЯ (раптом м’яко): Креоне! Я не можу благати, не можу. Мої коліна не можуть згинатися, мій голос не може покірно бриніти. Але ти маєш у собі людяність, бо не можеш зважитись на мою смерть. Не дай мені самій відходити звідси. Віддай бездомним їхній хліб і їхніх супровідників. Я не була сама одна, коли прибула сюди. Навіщо ти розлучаєш нас? Лише ради Ясона я вбила Пелія, лише ради нього зрадила свого батька і при втечі вбила мого невинного брата. Я і кожний мій злочин належать йому. Я його жінка.

КРЕОН: Ти брешеш. Я все перевірив. Ясон ні в чому невинний. Коли він буде без тебе, я зможу заступитися за нього… Ясон належить до нас. Він син короля. Можливо, він має, як і багато інших, легкодумну молодість. — як і ми. Ти ж прийшла з далекої країни, ти тут усім чужа, лише твої злочини і твоя ненависть супроводжують тебе. Вертайся до свого Кавказу, шукай собі там чоловіка своєї породи, такого варвара, як ти сама. Під ним блаженним небом, на узбережжі цього спокійного моря немає місця для твоєї розпусної пристрасти і твого крику.

МЕДЕЯ (по павзі): Добре, я піду. А мої діти, якої породи вони? Моєї чи Ясонової?

КРЕОН: Ясон тієї думки, що вони б тобі тільки заважали при втечі. Вони виростатимуть в моєму палаці. Я обіцяю тобі, що буду їх захищати.

МЕДЕЯ (тихо): Я мушу ще раз тобі дякувати, аджеж так? Ви всі такі людяні, так, і всі такі справедливі — і навіть без ненависти.

КРЕОН: Зберігай для себе подяку. Рушай хутчій. Час проходить. Як тільки місяць зійде, тоді ніхто не стане в твоїй обороні. Так я наказав.

МЕДЕЯ: Тобі здається та країна, звідки я походжу, варварською, чужою, брутальною. Але навіть там, Креоне, як і скрізь по всьому світі, матері тримають міцно своїх дітей біля себе… Вони тепер сплять. Ці крики, ці смолоскипи в ніч, ці чужі руки, які хапають їх і відривають від мене — це тяжка кара їхній матері за всі її злочини. Дай мені часу до завтра. Вранці я їх розбуджу, як це я завжди робила. І відішлю їх до тебе. Можеш Медеї вірити на слово, королю. Як тільки вони зникнуть за закрутом дороги, я від’їжджатиму.

КРЕОН (мовчазно дивиться на неї. Раптом сказав): Добре! (Не спускаючи з неї очей, додає): Бачиш, я старіюсь. Ціла ніч — це навіть багато для тебе. За цей час ти можеш вчинити десяток злочинів. Я мусів би відкинути твоє прохання. Але я також вбивав, Медеє. Навіть багато дітей повбивав, коли був на чолі п’яних вояків і вдирався в завойоване селище. Через те я хочу обом твоїм малим подарувати спокійну ніч. Якщо доля за це кепсько пожартує зі мною — хай і так, я не хочу її випереджати.

(Виходить із своїми людьми. Як тільки Креон зник, обличчя Медеї оживилося. Вона, плюнувши йому вслід, кричить з усієї сили):

МЕДЕЯ: Покладися на мене, Креоне! Покладися на Медею! Долі тільки й потрібно, щоб схопити декого під руку. Ти втратив свої кігті, старий леве, коли починаєш просити і відкуповуватися від мертвих дітей. О, ти хочеш, щоб обоє спокійно спали, хочеш тому, бо щось виє в тебе під серцем, коли ти ввечері, в пустому палаці, думаєш про ті обличчя, що ти запропастив. Але та сверблячка, старий хижаку, йде від шлунку, який більше нічого вже не перетравлює. Нічого більше, лиш це! Сьорбай свою молочну кашу, ковтай свої порошки і не впадай у зворушення, що ти став таким добрим. Не сподівайся, що своїм зворушенням за все відплатишся? Я Медея, я важу, наскільки мені дозволять боги, справедливо. Добро і зло повірені мені. Я знаю, якою монетою що відплачується. Твоя застояна кров і твої відмерлі залози лякали тебе і ти дав мені ще цю ніч. Ти ще заплатиш за неї!.. (Кличе няньку): Хутко в’яжи клунки, няню. Забирай свої горшки, згортай ковдри, запрягай коня. За годину ми від’їжджаємо.

ЯСОН (входить): Куди хочеш їхати?

МЕДЕЯ (озирається): Я втікаю, Ясоне. Втікаю. Це не першина для мене. Нова лише причина моєї втечі. До цього часу я втікала тільки заради тебе.

ЯСОН: Я пішов услід за ними. Я чекав, поки вони віддаляться. Я хочу з тобою побути наодинці.

МЕДЕЯ: Ти маєш мені ще щось сказати?

ЯСОН: Ти виглядаєш так, ніби цього очікувала. Одначе, я хочу почути, що ти мені скажеш перед тим, як від’їхати.

МЕДЕЯ: І ти не боїшся того, що я скажу?

ЯСОН: Боюся.

МЕДЕЯ (спокійно підходить до нього і тихо говорить): Дай подивитися на тебе… Я тебе любила. Десять років я була побіч тебе. Я постарілася так само, як ти, Ясоне?

ЯСОН: Так.

МЕДЕЯ: Як зараз бачу — ти стоїш переді мною, в першу свою ніч у Колхіді. Цей запалений сонцем герой, що сходить із свого човна, цей розпещений молодець, що бажає золотого руна, бо без нього він може згинути. Чи це ти був?

ЯСОН: Так, то був я.

МЕДЕЯ: Я повинна була залишити тебе бикам. Ти мусів би сам битися з велетнями і драконами, що охороняли руно.

ЯСОН: Можливо.

МЕДЕЯ: Тоді ти давно вже не жив би. І як би тоді все легко було. Світ без Ясона!