Медея

ЯСОН (бере її руку): Послухай мене. Я не можу тобі перешкодити бути собою. Я також не можу тобі перешкодити робити зло, яке ти носиш у собі. Наші жеребки вже впали. І як все в світі, так і наші нерозв’язні конфлікти розв’яжуться — і Один напевно знає, як це все скінчиться. Я не можу нічого перепиняти, я лише граю ролю, яку мені від початку призначено. Хоч дещо я також можу: можу раз усе сказати. Я знаю, слова нічого не значать, одначе хоч раз вони мусять бути сказані. І якщо сьогоднішнього вечора я ляжу біля мертвих цієї події, то хочу лягати очищений своїми словами. Я тебе любив, Медеє, як любить мужчина жінку. Ти певно лише цю любов і знала, лиш нею і тішилась. Але, хоч ти цього і не знала, я тобі більше давав, ніж звичайна чоловіча любов на це спроможна. В тобі я себе згубив, Медеє, згубив, як згублює себе дитина в жінці, яка її на світ народила. Довгий час ти була моїм рідним краєм, моїм світлом, ти була повітрям, яке я вдихав, водою, яку я мусів пити, щоб існувати, ти була моїм щоденним хлібом.

Коли я тебе взяв з Колхіди, ти була ще дівчина, чарівніша, ніж інші. Я тебе завоював разом із золотим руном і забрав з собою. Не тужиш ти за Ясоном того часу? Як золото твого батька, я взяв тебе з собою. Спочатку я тебе любив, Медеє, так любив, як ти любиш. Світ був — Ясон. Він був його радістю, його мужністю, його силою і його голодом.

Але одного вечора, того вечора, що схожий був на всі інші вечори, ти, мов маленька дівчина, заснула біля столу, схиливши на мене свою голову. У цей вечір, в який ти була лише втомленою від довгої дороги, я раптом відчув на собі твою тяготу. Хвилиною раніш я був ще Ясон, який брав від цього світу лише приємність. І враз усе скінчилося. Тепер уже було досить, що ти спиш і поклала свою голову на мої плечі. Кругом мене всі інші люди продовжували шептались і сміятись. Я їх покинув. Ясон був мертвий. За один раз я став твоїм батьком і твоєю матір’ю. На мені лежала, твоя сонна голова. Які сни пробігали в твоєму малому жіночому мізку, коли я відчув на собі твою тяготу? Того вечора я положив тебе до ліжка й оглядав тебе в той час, як ти спала. Ніч стояла спокійна, наші переслідувачі далеко залишилися від нас, нас охороняли мої озброєні друзі. І все таки я не наважився заплющити очей. Я обороняв тебе, Медеє, цілу довгу ніч обороняв ні від чого. Наступного ранку ми далі верстали нашу втечу. Дні протікали, як і раніше. Хоч усі мої молоді товариші, що першими рушили за мною до невідомих морів, що готові були на перший мій знак кинутися на потвору, помалу-малу почали боятися. Вони відчули, що відколи я знайшов тебе, я перестав бути їхнім проводирем, я уникав усіляких пригод. Їхні погляди стали сумними, можливо навіть трохи зневажливими. Хоч ніхто не зважився на докір. Ми розділили між собою золото і вони залишили нас. Тоді світ прийняв твою форму. Форму, яка, я думаю, буде постійною. І так став світ — Медея.

Забула ти ті дні, коли ніхто з нас нічого не робив, нічого не думав, щоб про це другий не знав? Ми були два товариші перед обличчям суворого буття, два брати, що несуть біч-о-біч свій клунок, несуть одностійно через життя і смерть, не кажучи багато слів один одному, несуть, відчуваючи однакову частку тягару і втоми, п’ючи перед їжею однакову частку вологи. Я соромився, коли подавав тобі руку, якщо дорога тяжкою ставала, я соромився, пропонуючи тобі свою допомогу. Ясон верховодив лише одним єдиним малим аргонавтом. Він високо підв’язав волосся в хустці, йшов струнко і його очі палали. Цей аргонавт — це ти. І з цією малою вірною дружиною я думав завоювати світ. А, подумай, коли я одного ранку висадився на берег із своїми тридцятьма матросами, які готові були жертвувати життям ради мене — я не відчував себе таким сильним, як з тобою!

А ввечорі, біля тимчасової постелі, роздягаються обоє друзів зброї і кладуть біч-о-біч свої речі і дивуються, що під однаковим одягом знаходяться жінка і чоловік, які один одного кохають. Ми сьогодні обоє нещасні, роздираємо один одному серце і страждаємо. Але цих днів, подарованих нам, ніяка ганьба, ніяка кров не здатна заплямити. (Мовчанка. Він роздумує. Під час тою, як він говорив, Медея присіла на землю, руками обхопивши коліна і сховавши обличчя. Не дивлячись на неї, він сідає поруч).