Медея

ХЛОПЕЦЬ: Креон кинувся до неї. Він хотів її підвести і вирвати в неї з рук серпанок і золотий обідок, що умертвили її. Але лише торкнувся до них, як вмить поблід. Хвилинку він завагався, з відблисками жаху в очах, потім повалився на землю, ревучи від болю. Тепер вони лежать одне біля одного. Ніхто не наважиться до них наближатися. Але говорять, що ти їм ту отруту підіслала. Чоловіки схопили дрючки й ножі та йдуть сюди, щоб перед оцим візком покінчити з тобою. Я побіг наперед. Вони не дадуть тобі часу виправдатись. Тікай, Медеє!

МЕДЕЯ (кричить): Ні! (Гукає вслід вибігаючому хлопцеві): Дякую, хлопче, вдруге, дякую тобі. Тікай звідси! Краще мене не знати. Не кажи людям Креона, що ти мене знав. Але про все згадай, як постарієшся. На старість можеш оповідати стару бувальщину. (Повертається до Няньки): Візьми свій ніж-, Няню, і забий коня. Нічого не сміє залишитись від Медеї. Розклади в’язку хмизу під нашим візком, як колись у Колхіді, ми розведемо тут дружній вогонь. Іди!

НЯНЬКА: Куди ти хочеш мене завести?

МЕДЕЯ: Ти ж знаєш, куди. Смерть — легка смерть. Слідуй за мною, стара, ти все побачиш. Тоді тобі не треба більш горювати і волочити свої старечі зболілі кості. Тоді ти нарешті зможеш відпочити — матимеш безконечну неділю.

НЯНЬКА (голосячи, відбігає від неї): Я не хочу, Медее! Я хочу жити!..

МЕДЕЯ: Стара, як довго ти втікатимеш від смерти?

(Вбігають діти і з жаху ховаються між вбрання Медеї).

А, ви вже тут? Ви боїтесь гамору? Скоро все затихне — затихнуть і ці репетуючі люди, і дзвони — все скоро мовчатиме. (Вона наближує голівки дітей до себе, оглядає їхні оченята, бурмотить). Невинність! Оманливі дитячі очі! Причаєні миші, малі пустуни! Ви замерзли? Я не завдам вам болю. Все відбудеться швидко. Так швидко, що в ваших очах промайне лише здивування від смерти. (Пестить їх). Заспокійтеся маленькі й ходіть зі мною. Я хочу вас притиснути до себе, притиснути ваші малі, теплі тільця. З мамою завжди добре бути, тоді не треба нічого боятися. Ви, малі ніжні єства, ви постали в моєму череві і ви хочете жити і бути щасливими…. (Голосно гукає): Ясоне! Ти бачиш ось свою ніжно об’єднану родину! Подивися на неї. Тоді запитайся себе, чи Медея не любила б також щастя і невинність і чи не була б вона вірною і чи не вірувала б. А коли тебе шматуватиме мука аж до смерти, тоді думай, чому вона тебе не покидає, думай, що була Медея, вимоглива і чиста, мала ніжна Медея, безмовна, прикована до твого серця. Думай про те, що вона боролася, одинока і нікому невідома, не просячи жадної руки на допомогу, що вона була справжня твоя жінка. Можливо, Ясоне, я також хотіла б, щоб це вічно потривало, як у старих оповіданнях. Тепер, у цю хвилину я так само, як молодою дівчиною, з тою самою силою бажаю, щоб навкруги мене панували світло й добро. Одначе цій невинній Медеї було призначено стати жертвою боротьби. Можливо інші, легкодумні, сякі-такісенькі, проповзують через вічка сітки і досягнуть тихих вод, — або загрузнуть у болоті. Боги не турбуються буденністю. А Медея — це занадто благородний звір у пастці. Боги не кожного дня одержують подібний подарунок, душу, що настільки спроможна протиставитися їхній підлій грі. В цю мить вони поклали на мої плечі мою долю і придивляються, як я мучуся. Ясоне, дивись, як і вони, на останню відвагу Медеї. Я вбиваю невинність, яка ще живе в дівчині Медеї і в цих малих, гарячих істотах. Вони, там на небі, чекають на цю кров! Вони вже втрачають терпеливість! (Веде дітей до візка). Йдіть зі мною, мої крихітки. І нічого не бійтесь. Бачите, я вас тримаю біля себе зовсім міцно — і я вас люблю. Ми йдемо додому, дітки.

(Зникають у візку. Деякий час сцена порожня. Враз появляється Нянька, збентежена, як переслідуваний звір, що шукає схованки).

НЯНЬКА: Медеє! Медеє! Де ти? Вони сюди йдуть! (Подалась назад, кричить). Медеє!

(З-під візка б’є полум’я. Поспішно приходить Ясон у супроводі озброєних людей).

ЯСОН: Погасіть вогонь! Хватайте її!

МЕДЕЯ (появляється в отворі візка): Назад, Ясоне! Ні кроку вперед!

ЯСОН (зупиняється). Де діти?