Механічне Еґо

       — Нік! — ойкнула Еріка, вп’явшись на фігуру в дверях. — Не стій так, ти мене лякаєш.
       Всі озирнулися на її крик і тому встигли помітити моторошну зміну, яка відбувалася у вигляді Мартіна. Звичайно, це була ілюзія, але доволі страшна. Коліна його повільно підігнулися, плечі згорбилися, немов під вагою надзвичайної мускулатури, а руки витягнулися так, що пальці майже торкалися підлоги.
       Нарешті-то Ніколас Мартін знайшов втілення, екологічна норма якого ставила його на один рівень з Раулем Сен-Сіром.
       — Нік! — злякано повторила Еріка. Повільно нижня щелепа Мартіна випнулася, оголилися всі нижні зуби. Повіки поступово опустилися, і тепер він дивився на світ маленькими злісними оченятами. Потім некваплива мерзенна усмішка розтягла губи містера Мартіна.
       — Еріка! — хрипко сказав він. — Моя! Розгойдуючись, він підійшов до переляканої дівчини, схопив її в обійми і вкусив за вухо.
       — Ах, Нік! — прошепотіла Еріка, закриваючи очі. — Чому ти ніколи… Ні, ні, ні! Нік, перегодь… Розірвання контракту. Ми повинні… Нік, куди ти? — Вона спробувала втримати його, але спізнилася.
       Хоча хода Мартіна була незграбною, рухався він швидко. В одну мить він переплигнув через письмовий стіл Уотта, вибравши найкоротший шлях до враженого кінопромисловця. В погляді Діді з’явився легкий подив. Сен-Сір рвонувся вперед.
       — У Міксо-Лідії… — почав він. — Ха, от так… — І, схопивши Мартіна, він жбурнув його в інший кут кімнати.
       — Звір! — вигукнула Еріка і кинулася на режисера, молотячи кулачками по його могутнім грудям. Втім, відразу схаменувшись, вона заходилася обробляти каблуками його ноги — зі значно більшим успіхом. Сен-Сір, найменше від всього джентльмен, схопив її і заламав руки, але відразу обернувся на тривожний лемент Уотта:
       — Мартін, що ви робите?
       Питання це було задане не даремно. Мартін покотився по підлозі, як куля, очевидно навіть трошки не забившись, збив торшер і розгорнувся, як їжак.
       На обличчі його був неприємний вираз. Він встав, пригнувшись, майже торкаючись підлоги руками і злобливо скалячи зуби.
       — Ти торкати моя подруга? — хрипко запитав пітекантропоподібний містер Мартін, швидко втрачаючи будь-який зв’язок з двадцятим століттям. Питання це було чисто риторичним. Драматург підняв торшер (для цього йому не довелося нагинатися), здер абажур, немов листя з деревного дрючка, і взяв торшер напереваги. Потім рушив вперед, тримаючи його, як спис.
       — Я, — сказав Мартін, — вбивати.
       І з вартою похвали цілеспрямованістю спробував запровадити свій намір у життя. Перший удар тупого саморобного списа вразив Сен-Сіра в сонячне сплетення, і режисер відлетів до стіни, гулко стукнувшись об неї. Мартін, очевидно, тільки цього і домагався. Притиснувши кінець списа до живота режисера, він пригнувся ще нижче, вперся ногами в килим і, що було сил спробував просвердлити в Сен-Сірі діру.
       — Припиніть! — крикнув Уотт, кидаючись в січу. Первісні рефлекси спрацювали миттєво: кулак Мартіна описав у повітрі дугу, а Уотт описав дугу в протилежному напрямку. Торшер зламався.
       Мартін задумливо подивився на уламки, заходився було гризти один з них, потім передумав і оцінююче подивився на Сен-Сіра. Задихаючись, бурмочучи погрози, прокльони і протести, режисер випрямився на весь зріст і погрозив Мартіну величезним кулаком.
       — Я, — оголосив він, — вб’ю тебе голими руками, а потім піду в «Метро-Голдвін-Мейер» з Діді. У Міксо-Лідії…
       Мартін підніс до обличчя власні кулаки. Він подивився на них, повільно розтиснув, посміхнувся, а потім, ощиривши зуби, з голодним тигрячим блиском у крихітних оченятах подивився на горло Сен-Сіра. Мамонтобій не даремно був сином Великої Волохатої. Мартін стрибнув.
       І Сен-Сір теж, але в інший бік, волаючи від раптового жаху. Адже він був всього лише середньовічним типом, значно цивілізованішим, аніж так звана людина первісної прямолінійної ери Мамонтобія. І як людина тікає від маленької, але розлютованої дикої кішки, так Сен-Сір, переповнений цивілізованим страхом, біг від ворога, який, в буквальному значенні слова, не боявся всього. Сен-Сір вистрибнув у вікно і з вереском зник у нічному мороці. Мартіна це захопило зненацька — коли Мамонтобій кидався на ворога, ворог завжди кидався на Мамонтобія, — і в результаті він, на повні швидкості, гримнувся чолом об стіну. Як в тумані, він чув згасаючий вдалині вереск. Насилу піднявшись, він привалився спиною до стіни і зарикав, готуючись…
       — Нік! — долинув голос Еріки. — Нік, це я! Допоможи! Допоможи ж! Діді…
       — Агх? — хрипко поцікавився Мартін, мотаючи головою. — Вбивати! Глухо гарчачи, драматург моргав налитими кров’ю оченятами, і поступово все, що його оточувало, знову набуло чітких обрисів. Біля вікна Еріка боролась з Діді.
       — Пустіть мене! — кричала Діді. — Куди Рауль, туди й я!
       — Діді, — благаюче вимовив новий голос. Мартін оглянувся і побачив під зім’ятим абажуром у кутку обличчя розпростертого на підлозі Толівера Уотта.
       Зробивши дивовижне зусилля, Мартін випрямився. Йому було якось незвично ходити не горблячись, але зате це допомагало придушити найгірші інстинкти Мамонтобія. До того ж тепер, коли Сен-Сір випарувався, криза минула і домінантна риса в характері Мамонтобія трохи втратила активність. Мартін обережно поворухнув язиком і з полегшенням виявив, що ще не зовсім втратив дар людської мови.
       — Агх, — сказав він. — Уррг… е… Уотт! Уотт злякано замигав на нього з-під абажура.
       — Арргх… Анульований контракт, — сказав Мартін, напружуючи всі сили. — Дай.
       Уотт не був боягузом. Він ледве піднявся на ноги і зняв з голови абажур.
       — Анулювати контракт?! — гаркнув він. — Божевільний! Хіба ви не розумієте, що ви накоїли? Діді, не йдіть від мене! Діді, не йдіть, ми повернемо Рауля…
       — Рауль велів мені піти, якщо піде він, — вперто сказала Діді.
       — Ви зовсім не зобов’язані робити те, що вам велить Сен-Сір, — переконувала Еріка, продовжуючи тримати невгамовну зірку.
       — Хіба? — с подивом запитала Діді. — Але я завжди його слухаюся. І завжди слухалася.
       — Діді, — у розпачі благав Уотт, — я дам вам найкращий в світі контракт! Контракт на десять років! Подивіться, ось він! — І кіномагнат витяг сильно потертий на краях документ. — Тільки підпишіть, і потім можете вимагати все, що вам заманеться! Невже вам цього не хочеться?
       — Хочеться, — відповіла Діді, — але Раулю не хочеться. — І вона вирвалася з рук Еріки.
       — Мартін! — втративши витримку заволав Уотт до драматурга. — Поверніть Сен-Сіра! Вибачтесь перед ним! За будь-яку ціну — тільки поверніть його! Бо інакше я… я не анулюю ваш контракт!
       Мартін трохи згорбився, може від безнадійності, а може, й ще від чогось.
       — Мені дуже шкода, — сказала Діді. — Мені подобалося працювати у вас, Толівер. Але я повинна слухатися Рауля. Вона зробила крок до вікна.
       Мартін згорбився ще більше, і його пальці торкнулись килима. Злісні оченята, які горіли незадоволеною люттю, були спрямовані на Діді. Повільно його губи поповзли в боки і зуби вискалилися.
       — Ти! — сказав він з лиховісним гурчанням. Діді зупинилася, але лише на мить, і тоді кімнатою прокотився рик дикого звіра.
       — Повернися! — в сказі ревів Мамонтобій. Одним стрибком він виявився біля вікна, схопив Діді і затис під пахвою. Обернувшись, він скоса ревниво зиркнув на тремтячого Уотта і кинувся до Еріки. Через мить вже обидві дівчини намагалися вирватися з його хватки. Мамонтобій міцно тримав їх під пахвами, а його злісні оченята поглядали то на одну, то на іншу. Потім з повною безпристрасністю він швидко вкусив кожну за вухо.
       — Нік! — скрикнула Еріка. — Як ти смієш?
       — Моя! — хрипко інформував її Мамонтобій.
       — Ще б пак! — відповіла Еріка. — Але це має і зворотну силу. Негайно відпусти нахабницю, яку ти тримаєш під іншою пахвою. Мамонтобій з жалем подивився на Діді.
       — Ну, — різко сказала Еріка, — вибирай!
       — Обидві, — оголосив нецивілізований драматург. — Так!
       — Ні! — відрізала Еріка.
       — Так! — прошепотіла Діді зовсім новим тоном. Красуня звисала з руки Мартіна, як мокра ганчірка, і дивилася на свого полонителя з рабським обожнюванням.
       — Нахабниця! — крикнула Еріка. — А як же Сен-Сір?
       — Він? — презирливо сказала Діді. — Слинько! Потрібен він мені дуже! І вона знову спрямувала на Мартіна погляд боготворіння.
       — Ф-фа! — буркнув той і кинув Діді на коліна Уотта. — Твоя. Тримай. — Він схвально посміхнувся Еріці. — Сильна подруга. Краще. Уотт і Діді безмовно дивилися на Мартіна.
       — Ти! — сказав він, тикнувши пальцем у Діді. — Ти залишатися в нього, він указав на Уотта. Діді покірно кивнула.
       — Ти підписати контракт? Кивок. Мартін багатозначно подивився на Уотта і протягнув руку.
       — Документ, що анулює контракт, — пояснила Еріка, висячи вниз головою. — Дайте скоріше, поки він не скрутив вам шию.
       Уотт повільно витяг документ з кишені і протягнув його Мартіну.
       Але той вже розгойдуючись попрямував до вікна. Еріка вивернулась і схопила документ.
       — Ти прекрасно зіграв, — сказала вона Нікові, коли вони опинилися на вулиці. — А тепер відпусти мене. Спробуємо знайти таксі…
       — Не грав, — пробурчав Мартін. — Справжнє. До завтра. Після того… — Він знизав плечима. — Але сьогодні — Мамонтобій. Він спробував залізти на пальму, передумав і пішов далі. Еріка в нього під пахвою занурилася в замисленість. Але верескнула вона, тільки коли з ним порівнялася патрульна поліцейська машина.
       — Завтра я внесу за тебе заставу, — сказала Еріка Мамонтобію, який виривався з рук двох дужих поліцейських. Люте ревіння заглушило її слова.
       Наступні події злилися для розлютованого Мамонтобія в один неясний вихор, на завершення якого він опинився в тюремній камері, де підхопився на ноги з загрозливим риканням.
       — Я, — оголосив він, вчіплюючись в ґрати, — убивати! Арргх!
       — Двоє за один вечір, — вимовив у коридорі нудьгуючий голос. І обох взяли в Бел-Ейрі. Думаєш, нанюхалися кокаїну? Перший теж не міг будь-чого до ладу пояснити.
       Ґрати затряслися. Роздратований голос з ліжка зажадав, щоб він заткнувся, і додав, що йому вистачить неприємностей від всяких ідіотів і без того, щоб… Отут, той що говорив замовк, заколивався і видав пронизливий відчайдушний вереск.
       На мить у камері настала мертва тиша: Мамонтобій, син Великої Волохатої, повільно повернувся до Рауля Сен-Сіра.