Механічне Еґо

       — Але навіщо ти заліз на дерево? — запитала Еріка. Мартін затрясся.
       — Перевертень, — пояснив він, стукаючи зубами. — Вампір, відьма і… Кажу тобі, я їх бачив. Я стояв біля воріт студії, а вони як кинуться на мене всією юрбою!
       — Але вони просто поверталися в павільйон після обіду, — сказала Еріка. — Ти ж знаєш, що «Вершина» вечорами знімає «Абат і Костелло знайомі з усіма». Карпов й мухи не скривдить.
       — Я казав собі це, — тужно поскаржився Мартін. — Але страх і докори сумління зовсім мене змучили. Розумієш, я — мерзенне чудовисько, але це не моя провина. Все через середовище. Я ріс у найобтяжливішому і найжорстокішому оточенні… А-а! Подивись сама! Він вказав на поліцейського на перехресті.
       — Поліція! Зрадник навіть серед палацової гвардії!
       — Дамочка, цей тип — псих? — запитав шофер.
       — Божевільний я чи нормальний, але я — Ніколас Мартін! — оголосив Мартін, раптово змінюючи тон.
       Він спробував владно випрямитися, гримнувся головою об дах, скрикнув: «Убивці!» — і скорчився в куточку, важко дихаючи. Еріка тривожно подивилася на нього.
       — Нік, скільки ти випив? — запитала вона. — Що з тобою? Мартін відкинувся на спинку і закрив очі.
       — Дай я трохи отямлюсь, Еріка, — благаюче сказав він. — Все буде гаразд, як тільки я позбудусь від стресу. Адже Іван…
       — Але взяти анульований контракт з рук Уотта ти зумієш? — запитала Еріка. — На це-ж тебе вистачить?
       — Вистачить, — відповів Мартін бадьорим, але тремтячим голосом. Потім він передумав.
       — За умови якщо буду тримати тебе за руку, — додав він, не бажаючи ризикувати.
       Це так обурило Еріку, що протягом двох миль у таксі панувало мовчання. Еріка над чимось міркувала.
       — Ти дійсно дуже змінився з сьогоднішнього ранку, — зазначила вона нарешті. — Погрожував освідчитись мені в коханні, подумати лише! Наче я дозволю що-небудь подібне! От спробуй! Настало мовчання. Еріка скоса подивилась на Мартіна.
       — Я сказала — от спробуй! — повторила вона.
       — Ах, так? — спитав Мартін з тремтячою хоробрістю. Він помовчав. Але, як не дивно, його язик, який колись відмовлявся в присутності Еріки вимовити хоча б слово на дану тему, раптом знайшов волю. Мартін не став витрачати часу і з’ясовувати чому. Не чекаючи настання наступної кризи, він негайно вилив Еріці всі свої почуття.
       — Але чому ти раніше будь-коли цього не говорив? — запитала вона, відчутно зм’якшившись.
       — Сам не розумію, — відповів Мартін. — То, отже, ти вийдеш за мене?
       — Але чому ти…
       — Ти вийдеш за мене?
       — Так, — сказала Еріка, і настало мовчання. Мартін облизнув пересохлі губи, тому що забачив, як їхні голови зовсім зблизилися. Він вже збирався завершити освідчення традиційним фіналом, коли раптом його вразила несподівана думка. Здригнувшись, він відсунувся. Еріка відкрила очі.
       — Е…е… — сказав Мартін. — Гм… Я щойно згадав. У Чикаго сильна епідемія грипу. А епідемії, як тобі відомо, поширюються зі швидкістю лісової пожежі. І грип міг вже добратися до Голівуда, особливо при нинішніх західних вітрах.
       — Дідько мене забери, якщо я допущу, щоб мої заручини обійшлися без поцілунку! — оголосила Еріка з певним роздратуванням. — А ну, поцілуй, мене!
       — Але я можу заразити тебе бубонною чумою, — нервово відповів Мартін. Поцілунки передають інфекцію. Це науковий факт!
       — Нік!
       — Ну… не знаю… А коли в тебе востаннє була нежить? Еріка відсунулася від нього як могла далі.
       — Ах! — зітхнув Мартін після довгого мовчання. — Еріка, ти…
       — Не заговорюй зі мною, ганчірка! — сказала Еріка. — Чудовисько! Негідник!
       — Я не винний! — в розпачі закричав Мартін. — Я буду боягузом дванадцять годин. Але я отут ні при чому. Завтра після восьмої ранку я хоч у левину клітку ввійду, якщо ти захочеш. Сьогодні ж в мене нерви, як в Івана Грозного! Дай я хоча б поясню тобі, в чому справа.
       Еріка будь-чого не відповіла, і Мартін заходився квапливо розповідати свою довгу, малоправдоподібну історію.
       — Не вірю, — відрізала Еріка, коли він скінчив, і похитала головою. Але я поки що залишаюся твоїм агентом і відповідаю за твою письменницьку долю. Тепер нам треба домогтися одного — змусити Толівера Уотта розірвати контракт. І тільки про це ми і будемо зараз думати. Ти зрозумів?
       — Але Сен-Сір…
       — Говорити буду я. Тобі не потрібно буде говорити навіть слова. Якщо Сен-Сір почне тебе залякувати, я з ним розправлюся. Але ти повинен бути там, інакше Сен-Сір причепиться до твоєї відсутності, щоб затягти справу. Я його знаю.
       — Ну, от, я знову в стресовому стані! — у розпачі крикнув Мартін. — Я не витримаю! Я ж не російський цар!
       — Дамочка, — сказав шофер, оглядаючись. — На вашому місці я б дав йому відкоша відразу й не відходячи далеко!
       — Кому-небудь не зносити за це голови! — зловісно пообіцяв Мартін.