Механічне Еґо

       Робот пішов. Мартін для перевірки потряс головою. Потім встав і попрямував за роботом до дверей. Але ЕНІАК зник безслідно — лише в середині коридору обпадав маленький смерч пилу. У Мартіновій голові щось відбувалось. Позаду задзеленчав телефон. Мартін ойкнув від жаху. З несподіваною, неймовірною, моторошною, абсолютною впевненістю він зрозумів, хто дзвонить. Вбивці!!!...
       — Так містер Мартін, — пролунав в трубці голос дворецького Толівера Уотта. — Міс Ешбі тут. Зараз вона радиться з містером Уоттом і містером Сен-Сіром, але я передам їй ваше доручення. Ви затрималися, і вона повинна заїхати за вами… куди?
       — В комірчині на другому поверсі сценарного корпусу — тремтячим голосом відповів Мартін. — Поруч з іншими прикомірками нема телефонів з достатньо довгим шнуром, і я не міг би взяти з собою апарат. Але я зовсім не переконаний, що тут мені вже не загрожує небезпека. Щось мені не подобається вираз мітли ліворуч від мене.
       — Сер?..
       — А ви впевнені, що ви справді дворецький Толівера Уотта? — нервово запитав Мартін.
       — Цілковито впевнений, містер… е… містер Мартін.
       — Так, я містер Мартін! — закричав Мартін зухвалим, але повним жаху голосом. — За всіма законами: божеським і людським, я — містер Мартін! І містером Мартіном я залишуся, хоч як би там намагалися заколотні собаки усунути мене з місця, яке належить мені за правом.
       — Так, сер. Ви сказали — у прикомірку, сер?
       — Так, у прикомірку. І негайно. Але заприсягніться не говорити про це будь-кому, крім міс Ешбі, хоч як би вам загрожували. Я буду вам захистом.
       — Так, сер. Ще щось?
       — Більше нічого. Скажіть міс Ешбі, щоб вона поквапилася. А тепер повісьте трубку. Нас могли підслуховувати. В мене є вороги.
       У трубці клацнуло. Мартін поклав її на важіль і сторожко оглянув прикомірок. Він навіював собі, що його страхи безглузді. Адже йому нема чого боятися, правда ж? Правда, тісні стіни прикомірка грізно стулялися довкола нього, а стеля спускалася все нижче… В паніці Мартін вискочив з прикомірка, віддихався і розправив плечі.
       — Ч-ч-чого боятися? — запитав він собі. — А хіба хтось боїться? Насвистуючи, він пішов через хол до сходів, але на півдорозі агорафобія пересилила — він вже не міг впоратись з собою. Тому пірнув до себе в кабінет і тихо впрівав від страху в мороці, поки не зібрався з духом, щоб запалити лампу.
       Його погляд привабила «Британська енциклопедія» в скляній шафі. З безшумною поспішністю Мартін зняв том «Іберія — Лорд» і почав його перегортати. Щось безсумнівно було дуже й дуже не гаразд. Правда, робот попереджав, що Мартіну не сподобається бути Іваном Грозним. Але може, це була взагалі не матриця Івана? Може, робот помилково наклав на нього якусь іншу матрицю — матрицю страшенного боягуза? Мартін судомно перегортав шарудливі сторінки. Іван… Іван… А, от воно!
       Син Олени Глінської… Одружений на Настасії Захар’їній-Кошкіній… В приватному житті чинив нечувані мерзенності… Дивовижна пам’ять, колосальна енергія… Припадки дикої люті… Значні природні здібності, політичне провидіння, передбачив ідеї Петра Великого… Мартін похитав головою.
       Але ось він прочитав наступний рядок, і в нього перехопило подих. Іван жив в атмосфері вічних підозр і в кожному своєму наближеному бачив можливого зрадника.
       — Зовсім як я, — пробурмотів Мартін. — Але… Але Іван же ж не був боягузом… Я не розумію.
       Коефіцієнт, сказав робот, залежить від середовища, так само як і від спадковості. Хоча, природно, Іван не мав би царського середовища без своєї конкретної спадковості.
       Мартін зі свистом втягнув повітря. Середовище вносить істотне коригування. Можливо, Іван Четвертий був за характером боягузом, але завдяки спадковості і середовищу ця риса не дістала явного розвитку. Іван був царем «всія Московії».
       Дайте боягузові рушницю, і, хоча він не перестане бути боягузом, ця риса буде виявлятися зовсім інакше. Він може повестися як запальний і войовничий тиран. От чому Іван екологічно процвітав — в своєму особливому середовищі. Він не піддавався таким стресам, які б висунули на перший план домінантну рису його характеру. Подібно Дізраелі, він вмів контролювати своє середовище й усувати причини, що викликали б стрес.
       Мартін позеленів.
       Потім він згадав про Еріку. Чи вдасться їй як-небудь відволікти Сен-Сіра, поки сам він буде домагатися від Уотта розірвання контракту? Якщо він зуміє уникнути кризи, то зможе тримати свої нерви в шорах, але… але ж всюди вбивці!
       Еріка вже їде в студію… Мартін судомно ковтнув. Він зустріне її за воротами студії. Прикомірок був ненадійним притулком. Його могли спіймати там, як пацюка…
       — Дурниця, — сказав собі Мартін з трепетною твердістю. — Це не я, от і все. Треба взяти себе в-п-в руки — і в-в-все. Давай-давай, підбадьорся.
       Однак він вийшов з кабінету і спустився сходами з щонайбільшою обережністю. Як знати… Якщо навкруги лише вороги…
       Трясучись від страху, матриця Івана Грозного прокралася до воріт студії. Таксі швидко їхало в Бел-Ейр.