Мексиканські хроніки Історія однієї Мрії

І так, хай їм грець, кожної ночі - аж земля двигтіла. Увесь «La Villada Inn Hostal» терпляче очікував останнього «а-ах!» (а воно могло настати ой як не скоро), і лише після того засинав неспокійним і невдоволеним сном. А на ранок тим двом - як з гуски вода, тільки собі й знали, що «ранок добрий» та «смачного».

…За два наступні дні наш квінтет, ніби справжнє торнадо, обгасав замалим не цілий штат. Ми то влаштовували феєрверк із петард, то шукали «чарівні гриби»

[90], чіпляючись з тупими запитаннями до кожного стрічного - від затурканого волоцюги до офіціанток у пивничках, - то обнишпорювали усі ринки у пошуках автентичних сапотецьких реліквій і, як завжди, накуповували купу підробленого спеціально для клаповухих туристів мотлоху. Ми відвідали Мнтлу, руїни древнього поселення міцтеків у вісімдесяти кілометрах від Оахаки, їздили дивитися на Тэле, одне з найдревніших дерев на планеті, вік якого оцінюють у дві тисячі років, забиралися до Hierve el Agua, невеликих озерець талої води, схованих високо в горах. І всюди за нами невідступно слідували гамір, безлад і спустошення.

Саме тут я познайомився зі справжньою Мексикою, такою, якою вона була сотню, а може й дві сотні років тому, де люди й досі вирощують боби, щоб прогодувати себе, вручну обробляють землю, самі тчуть собі тканини, фарбують їх та шиють одежину, словом, де усе просте, примітивне і натуральне, а мексиканці - відверті, щирі та усміхнені.

Я бачив величезні отари кіз у горах, яких пасли замурзані дітлахи, чорноокі й смагляві. Я блукав серед поодиноких глинобитних хатинок, густо обплетених зеленню, що з останніх сил чіплялися за кряжистий крутосхил. Я милувався кондорами, які звільна зривалися ввись з неприступних бескидів і годинами ширяли, наче ковзали спекотливою чашею неба, вишукуючи здобич.

Ті дні я пригадую як найкращі дні моєї подорожі. Я встиг помандрувати автостопом, ридати від вогненного мексиканського такосу, побачити Монте Албан, завести собі справжніх друзів, уздріти істинну Мексику. І все за неповних три дні! Хоча головні пригоди ще чигали на мене попереду.

А під завісу напханого пригодами дня нашу невгомонну банду гостинно приймав найкращий у світі мандрівний притулок - «La Villada Inn Hostal» - справжній дім вдалині від дому. Мені на все життя запам’ятається той тихий вечір, коли під умитим серпиком місяця, потомлені після клекітливого дня, я з Кеном та Пітером неквапом потягували «Negra modelo», говорили про майбутні американські вибори і по черзі грали в більярд у шикарному залі десь високо в горах Оахаки. А в сусідньому будиночку, де, схоже, мало переймались результатом президентських перегонів, зачинався черговий дубль добротного німецького кіно у виконанні скромних американських громадян з Іллінойсу.

X. Ґелаґетса і мескаль

Як бачите, у цій книзі дуже багато нових слів, особливо у назвах розділів. Щоразу мені доводиться їх пояснювати. Хоча вам воно, думаю, не зашкодить. Ну, хоча б для загального розвитку.

Отож, Ґелаґетса (ісп. Guelagetza) - це щорічний фестиваль народних мексиканських танців, який проводиться наприкінці липня в Оахаці і на який збираються танцювальні колективи замалим не з усіх штатів південної Мексики. Сучасна Ґелаґетса - грандіозне цілоденне шоу, яке супроводжується народними гуляннями, ігрищами тощо. Кількома словами, Ґелаґетса - це справжня мексиканська краса, витончена грація, пристрасть, динамічність, запальність і т. д. і т. п.

Мескаль (ісп. mezcal) - це міцний алкогольний напій, який приготовляють із забродженого соку голубої агави. Мескаль виготовляють лише в Оахаці. Його величають старшим братом текіли. Інакше кажучи, мескаль - це… Та стривайте, самі все побачите.

* * *

Податися на Ґелаґетсу - то була ідея Кена та Рейчел. Відверто кажучи, до нашої з техасцями зустрічі я навіть не здогадувався про існування якоїсь там Ґелаґетси. Але за цілий день в Монте Албані і за два дні в Оахаці вони буквально виїли мені мозок своїми захопленими розповідями про танцювальний фестиваль. Врешті-решт і я, і голландці зрозуміли, що коли ми не потрапимо на це дійство, то просто ґиґнемося з горя, а оскільки ніхто з нас помирати не збирався, ми вирішили таки піти туди укупі з Кеном та Рейчел. Проблема полягала в тому, що Ґелаґетса починалась завтра і зайвих квитків, зрозуміло, більше не було.

- Мексика - не Європа, - спокійно роздумував я. - Я не вірю, що завтра біля входу не буде жодного перекупника з притриманими білетами. Якщо той фестиваль справді такий класний, як ви оце кажете, я згоден переплатити і піти.

- Ми теж! - закивали головами Пітер з Марією.

На тому й порішили: з самого ранку почвалати до фестивального майданчика і спробувати розжитися там на квитки.