Метаморфози

794] «Склав тут юнак ці дари; обіцяла ж їх дівчина - Іфіс».

795] Ранок наступного дня опромінив земне видноколо,

796] Й разом при шлюбних вогнях Гіменей, і Юнона, й Венера

797] Стали - й Іфіс-юнак пригорнувсь до своєї Іанти.

КНИГА ДЕСЯТА

1] Через ефір неосяжний у золототканій киреї

2] Ген до кіконів подавсь Гіменей, на далекий фракійський

3] Берег: його надаремно тим разом Орфей закликає.

4] Все-таки бог надлетів. Та з собою ні радісних співів,

5] Ні розпромінених лиць не приніс, ні щасливих провіщень.

6] Навіть його смолоскип, хоч розмахував ним, не займався -

7] Тільки потріскував, димом густим роз їдаючи очі.

8] Гіршим, однак, було те, що там скоїлось: юна дружина,

9] Серед супутниць-наяд по зеленім гуляючи лузі,

10] Мертвою впала - в п'яту їй змія свого зуба встромила.

11] Досить по ній наридався, благаючи небо, родопський

12] Віщий співець. Щоб, нарешті, й глибинних осель не минути.

13] Зваживсь до Стіксових вод через браму Тенарську спуститись.

14] Тіні блідаві - померлих юрбу - залишивши позаду,

15] До Персефони співець приступив і до того, хто владу

16] В царстві сумному посів. Для початку, пробігши по струнах,

17] Мовив: «О ви, божества попідземного світу, куди ми

18] Прийдемо з часом усі, бо смертними ж ми народились!

19] Щиро звернутись до вас, якщо можна, дозвольте, без мовних

20] Викрутів, без манівців: я не з тим сюди йшов, щоб уздріти

21] Тартар, повитий в імлі, щоб чудовиську, внуку Медузи,

22] Змієволосому, шию потрійним вузлом затягнути,-

23] Задля дружини прибув я сюди: їй змія запустила

24] Зуб свій отруйний в п'яту, вкоротила літа молодечі.

25] В горі я пробував бути стійким, але з богом Любові

26] Годі змагатись; він добре відомий в надземному світі,

27] В вашому ж- мабуть, не так. А проте в його силу я вірю

28] Й тут; адже й вас поєднала Любов, якщо в чутці про давню

29] Крадіж є правда якась. Цим безрадісним обширом смутку,

30] Хаосом цим, що не відає меж, глибиною мовчанки

31] Вас я молю: Еврідіці ви наново виснуйте долю!

32] Всі-бо належимо вам: затримавшись трохи під сонцем,

33] Рано чи пізно у спільну для всіх поспішаєм оселю.

34] Всі ми прийдемо сюди, де притулок останній; ви двоє [173]

35] Правите роду людського сумним найобширнішим краєм.

36] Буде й вона, звікувавши належний свій вік, однією

37] З ваших підлеглих; прошу її тільки на час - не назавжди.

38] Може, на те не погодиться Доля - тоді в підземеллі

39] З нею залишусь і я: то й моєю натішитесь смертю!»

40] Чуючи мову його, що звучала під супровід ліри,

41] Тіні безкровні слізьми залились. Навіть Тантал до хвилі,

42] Спрагнений, не нахилявсь. Іксіонове коло завмерло.

43] Не шматували печінки птахи; Данаїди в бездонну

44] Бочку води не лили; на свій камінь присів ти, Сісіфе.

45] Кажуть, уперше тоді Евменіди, зворушені співом,

46] Лиця зросили слізьми - й не могли вже ні владна дружина.

47] Ні підземелля владар відхилити прохання Орфея.

48] Кличуть мерщій Еврідіку. Була вона серед недавніх

49] Тіней і йшла, нещодавно ужалена, кроком повільним.

50] З нею, однак, ще й умову отримав співець із Родопи:

51] Щоб озирнувсь аж "годі, як уже проминуть вони разом

52] Паділ Авернський, а ні - то повернену втратить дружину.

53] Ось вони в тиші глухій по спадистій пнуться стежині,

54] Темній, стрімкій, що довкіл оповита смолистою млою.

55] Вже й до землі недалеко було, до меж її верхніх,-

56] Тут, помогти Еврідіці бажаючи, спраглий любові,

57] Глянув на неї Орфей - і вона зісковзнула в провалля.

58] Руки співець простягнув, сподівавсь підхопити дружину,-

59] Марно: тремтливих долонь тільки подув летючий торкнувся.

60] Вдруге звідавши смерть, на Орфея, свого чоловіка,

61] Не нарікала вона: на любов хіба хтось нарікає?

62] Тільки востаннє гукнула: «Прощай!» - та до нього долинув

63] Шепіт,- і знову, сумна, подалась у похмурі глибини.

64] Він - остовпів, перейнявшись подвійною смертю дружини,

65] Так, наче той, кого пес триголовий злякав, що нашийник

66] Мав на середній з голів: не раніше звільнився від страху.

67] Ніж од природного стану свого-перевтілився в камінь.

68] Мов той Олен, що на себе ж накликав біду і злочинцем

69] Сам видаватись хотів; або ти, нещаслива Летеє,

70] Вродою горда надмір: ті серця, що горнулись до тебе

71] Пристрасно,- скелі тепер на раменах вологої Іди.

72] Як не благав, як не рвавсь він назад,- перевізник на той бік

73] Перепливти не давав. Сім ночей і сім днів невідступно

74] Він біля Стіксу, зчорнілий, сидів, не торкаючись хліба.

75] Тугою, болем душевним жививсь, упивався сльозами.

76] Чуючи жаль до підземних богів, на верхів я Родопи,

77] В край свій подавсь і на Гем, де буйні гудуть Аквілони.

78] Рік, що сузір ям риб завершився, Тітан ясночолий

79] Ось уже втретє зімкнув, та Орфей, одцуравшись любові,

80] Жодної жінки не знав, чи тому, що до них став байдужий,

81] Чи через те, що беріг свою вірність. А з ним поєднатись [174]

82] Прагнули різні й відмову гірку не одна тоді чула.

83] Став він призвідцем того, що й суворі фракійські племена,

84] Хіть невгамовну свою перенісши на хлопців незрілих,

85] Віку людського весну, наче квітів первинки, зривають.