Метаморфози

265] В вухах сережки блищать, мерехтять самоцвіти на грудях -

266] Личить усе. Та не менше вродлива й тоді, коли гола.

267] На покривало сідонської барви її приміщає -

268] Ось, мовляв, подруга ложа мого; під нахилену шию

269] З пуху подушку кладе, мовби та відчувать могла справді. [178]

270] Свято Венери, на Кіпрі всьому найславніше, настало.

271] В жертву для неї призначені золоторогі телиці

272] Падали, тільки-но бризнула кров з білосніжної шиї.

273] Ладан куривсь. Перед вівтарем, жертву обіцяну склавши,

274] Боязко Пігмаліон прошептав: «Якщо все в ваших силах,-

275] Дайте дружину, боги (не сказав: «Із слонової кості»).

276] Хай до тієї,- додав,- що я вирізьбив, буде подібна».

277] Що мав на думці різьбяр,- золота здогадалась Венера,

278] Адже на святі була; виявляючи ласку богині,

279] Тричі вогонь спалахнув, язиками лизнувши повітря.

280] Щойно додому прийшов,- нахилившись над ложем, цілує

281] Діву, різця свого твір. Але що це? Чи теплою стала?

282] Ще раз устами торкнувсь, до грудей дотулився рукою -

283] Кість розм'якає слонова: втрачаючи твердість природну,

284] Вже подається під пальцями. Так от гіметський на сонці

285] Лагідним робиться віск і під пальцем великим потрібних

286] Форм набуває - в роботі стає для роботи придатним.

287] Пігмаліон остовпів; чи радіть, чи лякатись - не знає.

288] Ще раз і ще раз творіння свого доторкнувся з любов'ю -

289] Тіло було! Він одчув, як під пальцем забилися жили.

290] Тільки тоді міг Венері засвідчити всю свою вдячність

291] Пафський щасливий герой. І до вуст непідроблених, справжніх

292] Тільки тоді він припав. Поцілунки палкі відчуває

293] Діва й рум'яниться; світлі свої піднімає до світла

294] Очі - й небо ясне водночас, і коханого бачить.

295] Благословляє цей шлюб, що його й влаштувала,- Венера.

296] Дев'ять разів заокруглювавсь місяць, єднаючи роги,-

297] Й Пафа вона повила, від якого названо й острів.

298] Потім від неї Кінір народивсь, і міг би щасливцем

299] Бути він серед людей, якби доля дітей не послала.

300] Про страхітливе співаю тепер. Відійдіть якнайдалі,

301] Дочки й батьки! А якщо вам приємною видасться пісня,

302] Не довіряйте в цій пісні мені, у цей злочин не вірте.

303] Хто з вас повірить-таки, хай повірить і в кару за злочин.

304] Та, якщо сталось таке, й не пішла проти цього природа,-

305] Рад я за наш ісмарійський народ, за цю сторону світу,

306] Рад за цей край, що далеко лежить од земель, де зродився

307] Цей ще не чуваний гріх. Нехай будуть амомом багаті,

308] Славні корицею й костом, нехай із дерев там спливає

309] Ладан; хай інші чудові рослини виводить Панхайя,-

310] Вивела мірру, проте! Й вона дорого їй обійшлася!

311] Навіть Ерот запевняв, що не він тобі, Мірро, стрілою

312] Серце прошив: до такого гріха його жар непричетний.

313] В тебе стігійський вогонь і отруту Ехідни вдихнула

314] З трьох божевільних одна: хоч ненависть до батька - це злочин,

315] Більший злочин, однак,- це кохання твоє. Звідусюди

316] Вибрані прагнуть тебе женихи. Всього Сходу юнацтво [179]

317] Рветься до ложа весільного. Між усіма ними, Мірро,

318] Вибери мужа собі. Вибирала, на жаль, не між ними.

319] Хоче спокусі сама, розуміючи блуд свій, опертись:

320] «Що це зі мною? Куди пориваюсь я? - мовить до себе,-

321] Згляньтесь, боги, справедливосте, батьківське право священне,-

322] Впасти в той гріх не дозвольте мені, хай не скоїться злочин!

323] Тільки чи злочин це справді? З такою любов'ю віддавна

324] Миряться кровні зв'язки. Без розбору ж єднатися звикло

325] Все, що живе на землі: за ганьбу не вважає телиця

326] Батька на спині нести; жеребцеві дочка віддається,

327] Тих, що їх сам породив, запліднює цап; так і птахи

328] Плід свій від того несуть, чиє сім'я дало їм початок.

329] Добре живеться таким! Ланцюгами злобливих законів

330] Люди себе ж оплели; що природа сприймає спокійно,-

331] Заздрісне право ганьбить. Але, кажуть, такі є племена,

332] Де собі вільно єднаються батько з дочкою, а мати -

333] З сином - немовби подвоюють шану й любов обопільну.

334] Горе! Чому я не там народилась! Тутешні звичаї,

335] Бачиться, шкодять мені. Але годі весь час про те саме!

336] Гетьте, злочинні думки! Він достойний любові, одначе -

337] Тільки як батько. Виходить, якби не доводився батьком

338] Славний Кінір, то з Кініром і ложе могла б я ділити!

339] Значить, він мій і тим самим - не мій. Поміж нас - чи не диво? -

340] Близькість межу провела. Чи не краще б нам бути чужими?

341] Кину вітчизну, подамся в світи, щоб у тім божевіллі

342] Не допуститись гріха. Та злочинна жага зупиняє:

343] Тут - на Кініра дивлюсь, розмовляю, горнуся до нього,

344] До поцілунку спішу - на щось більше й права не маю.

345] Втім, про щось більше не слід було й думати, діво безбожна!

346] Не відчуваєш хіба, як і назви, й права ти змішала?

347] Батько - любовник, а мати - суперниця будуть у тебе?

348] Будеш для сина сестрою, а матір'ю станеш для брата?

349] Чи не лякаєшся сестер із зміями замість волосся,

350] Що, до очей і до уст наближаючи факел жахливий,

351] Бачать, що серце таїть. Поки тілом ти ще не згрішила,