Метаморфози

352] Дбай про невинність душі; нездоланних законів природи

353] Цим небувалим, ганебним зв'язком не посмій забруднити.

354] Хай він, скажімо, полюбить тебе - все одно не піддасться

355] Звабі: шанує звичай. О, якби він зазнав мого шалу!»

356] Мовила так. А Кінір заклопотаний: що відповісти

357] Цілій юрбі женихів. Поіменно, звернувшись до Мірри,

358] Перераховує їх, щоб од неї почуть її вибір.

359] Мірра спочатку мовчить і, не зводячи погляду з батька,

360] Жаром палає; гаряча сльоза їй зволожила очі.

361] «Он яка доня моя,-здивувався Кінір,- соромлива».

362] Каже: «Не плач!» І цілує в уста, й витирає їй сльози.

363] Мірра ще дужче горить. На питання, кого б побажала [180]

364] Мужем назвати,- «Подібного,- мовить,- обличчям до тебе».

365] Той, не подумавши, ще й похвалив: «Поважай так постійно,

366] Донечко, батька свого!» Про повагу до батька почувши,

367] Зблідла, свідома своєї провини, похнюпилась діва.

368] Час опівнічний минав. Одігнав і турботи, й утому

369] Сон. Та Кініра дочка невгамовним, що душу з їдає,

370] Все ще палає вогнем, од бажання шаліючи знову.

371] То в безнадію впада, то кріпиться; то сором, то пристрасть

372] Мучать її, не збагне, що робити. Як сосна могутня

373] На вирішальний чекає удар і не знає, куди їй

374] Впасти, й стоїть, завагавшись, погрозлива з кожного боку,

375] Так от і Мірра: поцілена в серце, скеровує думку

376] В різні боки водночас, рівноваги зловити не може.

377] В смерті вона від жаги порятунку й спочинку шукає.

378] Смерть її вабить. Чимшвидше їй хочеться шию дівочу

379] Взяти в петлю. На одвірку свій пояс вузлом зав язала.

380] «Милий Кініре, прощай! Але знай: через тебе я гину!»

381] Мовила й зашморгом горло бліде почала затягати.

382] Схлипи й неясні слова годувальниця, кажуть, почула,

383] Що вихованки своєї поріг пильнувала дбайливо.

384] Тут же на ноги тремтливі зметнулася; вбігши в кімнату,

385] Бачить: готується смерть - і б є себе в груди старенька,

386] Зойкнувши, й одяг у розпачі рве і, здійнявши їй з шиї,

387] Геть одкидає петлю, і тоді бере Мірру в обійми,

388] Плаче й розпитує, що на ту стежку її спрямувало.

389] Дівчина мовчки стоїть, від землі не відводячи зору.

390] Жаль їй, що так по-дурному зірвалася спроба померти.

391] Молить стара своїм сивим волоссям, оголює груди

392] Висохлі, молить колискою й покорг.ом першим, солодким,

393] Щоб свою тугу їй звірила. Дівчина ж тільки зітхає

394] І відвертає лице. Але та, щоб свого домогтися,

395] їй обіцяє не тільки мовчанку: «Довіришся,- каже,-

396] То й посприяю тобі, хоч стара вже, не згірш молодої.

397] Може, пройняв тебе шал - пошепчу, заварю тобі зілля.

398] Може, зурочена ти - ворожильним обрядом очищу.

399] Може, гнівляться боги - їх молитвою можна власкавить.

400] Що ж могло трапитись ще? Процвітає твій дім, і достаток

401] Не покидає його. Ще живуть твої батько та мати!»

402] Мірра здригнулась, почувши про батька; з грудей мимоволі

403] Вирвався стогін тяжкий. Але няня й тоді ще нічого

404] Не запідозрила. «Мабуть, закохана»,- думка майнула.

405] Правду дізнатися хоче будь-що; до старечого лона

406] Горне заплакану, слізно блага, щоб у горі своєму

407] Звірилась. Не випускаючи Мірри з обіймів старечих,

408] Каже їй: «Мабуть, кохаєш когось. Не хвилюйсь: помічною

409] Буду й у цьому тобі. Ні про що й здогадатись не зможе

410] Батенько твій». На те слово од няні вона відсахнулась, [181]

411] Мов божевільна, й припавши до ложа: «Облиш мене,- каже,-

412] Згляньсь!» А що й далі старенька вивідує: «Годі! - гукнула,-

413] Ятрити рану мою! Докопатись до злочину хочеш?»

414] До вихованки своєї простягує няня, жахнувшись,

415] Руки, тремтливі од немочі й страху; до ніг їй упавшу

416] То примовляє ласкаво, то кидає оком на зашморг,-

417] Руки на себе, мовляв, накладу, якщо біль свій від мене

418] Ти затаїш. Якщо звіриться їй - помогти обіцяє.

419] Дівчина очі насилу звела, і старенькій на груди

420] Сльози рясні пролились. І вже декілька раз на півслові

421] Сором уста їй змикав. Затуливши лице, вона врешті

422] Мовить: «Яка ж моя мати щаслива своїм чоловіком!»

423] Тяжко потому зітхнулося їй. А в старенької няні

424] Наче мороз перебіг поза спиною, в кості проникнув;

425] Дибом їй стало на всій голові посивіле волосся.

426] Довго вмовляє її найжахливішу вибити з серця

427] Пристрасть. А та, хоча знає, що слід саме так учинити,

428] Смерті жадає одно, якщо милим не буде втішатись.

429] Няня ж на те: «Не вмирай, будеш мати свого...» - не посміла

430] Мовити «батька», й присягою скріплює цю обіцянку.

431] Свято Церери подружні жінки святкували щорічне.

432] Всі вони в білий, мов сніг, у цей день споряджаючись одяг,

433] Перші плоди їй несуть, з колосків посплітавши віночки.

434] Дев'ять ночей у ту пору своїх чоловіків до себе

435] Не допускають жінки. Кенхреїда в числі шанувальниць

436] Участь у святі так само взяла, володаря дружина.

437] Тож, поки вільним було від жони повноправної ложе,

438] Няня Кініра сп янілим найшла, й, на біду розторопна,

439] Під неправдивим ім'ям про любов сповіщає правдиву.

440] «Гарна з лиця»,- додає. Коли віком її поцікавивсь,