Метаморфози

86] Пагорб самотній знімавсь, а на ньому - немовби майданчик,

87] Що віддаля зеленів, муравою м'якою порослий.

88] Затінку там не було. Та як тільки співець божественний

89] Сів на зелену траву й дзвінкострунної ліри торкнувся,-

90] Затінок там появивсь: бо додонське сюди завітало

91] Дерево, гай Геліад, а за ними - й дуб небосяжний;

92] Липи м які прибули, потім - буки й лаври безшлюбні,

93] З ними - горіхи ламкі і для ратищ уживаний ясен.

94] Далі - ялиця гладка, і жолуддям обтяжений скельний

95] Дуб, і розкішний платан, і клен, що багатий на барви.

96] Лотос, покинувши воду, прийшов і верба надбережна.

97] Вічнозелений самшит, і кущі тамариску тонкого,

98] Й мирт, що двоколірні має плоди, й пурпурова калина,

99] Й ви до співця дотягайсь, цупконогі плющі, а за вами -

100] І виноградна лоза, і лозою оплетені в язи.

101] Пінія, і гостролист, і суничник, що вгнувсь од червоних

102] Ягід, і пальма гнучка - гомінких перемог нагорода.

103] Врешті - і сосна прийшла, підібравши колюче волосся.

104] Дерево, миле Кібелі, бо ж Аттіс, її шанувальник,

105] Тільки-но вигляд утратив людський,- затвердів у цій сосні.

106] Був серед них кипарис, до стовпа межового подібний;

107] В дерево те замінивсь колись хлопець, улюбленець бога.

108] Що тятиву і струну напинав із однаковим хистом.

109] Вільно під захистом німф на картейських лугах велетенський

110] Жив собі олень колись. І такі були в нього крислаті

111] Роги, що сам собі створював затінок над головою.

112] Золотом роги ясніли до сонця. З округлої шиї

113] Аж до плечей в самоцвітах рясних опадало намисто.

114] Срібна гойдалась у нього над лобом однолітка-булла,

115] Звиснувши на ремінцях. Мерехтіли під вухами в нього

116] Біля заглиблених скронь у сережках коштовні перлини.

117] Страху, породі своїй притаманного, дивний цей олень

118] Зовсім не мав: у двори час од часу заходив; охоче

119] Будь-кому шию свою підставляв, домагаючись ласки.

120] Ти ж, Кипарисе, на острові Кеосі красеню перший,

121] Ним щонайбільше втішавсь. Залюбки на нові пасовища

122] Оленя ти проводжав, до джерельно прозорої хвилі.

123] То йому в роги вплітав різнобарвні квітки, то, бувало,

124] Сівши на нього, немов на коня, за вуздечку багряну

125] Смикав і їздив собі то сюди, то туди для забави.

126] Був тоді полудень. Літо парке. Від пекучого сонця

127] Клешні криві прибережного Рака вогнем пойнялися.

128] Втомлений олень приліг на траву під розлогою тінню [175]

129] Дерева й тілом усім живодайну вбирав охолоду.

130] Тут Кипарис ненароком поцілив його в саме серце

131] Списом; і, бачачи те, як він гине од лютої рани,

132] Згинути вирішив сам. Розважав його Фе б у тім горі,

133] Як тільки міг! Нерозумно, мовляв, себе в гріб заганяти

134] Через дрібницю таку. Але той все зітхає і просить

135] Лиш одного, щоб ось так, як тепер, міг постійно тужити.

136] Вже в нього кров од надмірного плачу покинула тіло.

137] Вже зеленіти почав поступово. І навіть волосся,

138] Хоч тільки що нависало м'яке, над чолом білосніжним,

139] їжитись враз почало, жорсткуватим, загостреним стало -

140] Вже & не волосся воно, а націлене в небо верхів'я.

141] Сумно зітхнув тоді бог: «Оплаканий нами, ти й інших

142] Будеш оплакувать,- мовив,- супутник людської скорботи».

143] Ось яким лісом Орфей оточив себе; сам же безпечно

144] Серед усяких тварин, серед звірів сидів і пернатих.

145] Тільки-но пальцем великим ковзнув попередньо по струнах

146] І пересвідчивсь, що всі відгукнулися милим співзвуччям,

147] Хоч гомонить з них по-своєму кожна,- почав свою пісню:

148] «Музо, Юпітером ти (над усім-бо - Юпітера влада!)

149] Пісню мою розпочни. Я могутність його і раніше

150] Славить любив: на гучнішім ладу награвав про гігантів,

151] Про блискавичні вогні, що флегрейські поля засипали.

152] Ліру тендітнішу нині візьму: юнаків оспіваю,

153] Що полюбились богам, і дівчат, що, вогнем запалавши

154] Протизаконним, за пристрасть свою поплатились належно.

155] Батько богів у свій час полюбив Ганімеда-фрігійця

156] Палко, й тоді він придумав, який собі вибрати вигляд,

157] Що до лиця б йому був: тільки тим він погодився стати

158] Птахом, який блискавиці його має силу носити.

159] Мить - і розправивши крила підроблені широко в небі,

160] Вже й Іліада несе,- він виповнює чаші й сьогодні,

161] й, хоч це Юноні болить, Громовержцю нектар наливає.

162] Так, Амікліде, й тебе переніс би в ефірні висоти

163] Феб, але часу, на жаль, не дала йому заздрісна доля.

164] Все ж обезсмертив тебе. Рік у рік, як лише пересилить

165] Зиму весна, як Овен після Риби сльотливої блисне,

166] Серед заврунених трав на стеблі розквітаєш зеленім.

167] Ти був улюбленцем батька мого. Надаремно священні

168] Дельфи, котрі в осередку землі, свого владаря ждали.

169] Бог тоді радо бував на Евроті й у вільній од мурів

170] Спарті. Не дбає вже він ні про стріли свої, ні про ліру.

171] Сам же себе він забув: хоча бог,- не цурається сітей,

172] Стримує чуйних собак, через дебрі гірські йому любо

173] Разом іти: спілкуванням постійним жагу свою живить.

174] Вже посередині шляху свого - став Тітан ясночолий:

175] Між учорашньою ніччю й тією, котра наближалась. [176]