Метью Шардлейк. Розгін

Брате Ґаю,

Я попросила Марка написати листа для мене, оскільки його почерк кращий за мій. Я надсилаю його людиною з міста, яка іноді приїжджає до Франції, вам ліпше не знати, хто це.

Прошу пробачити мені, що пишу вам. Ми з Марком у Франції в безпеці, проте не скажу де. Я не знаю, як ми тієї ночі пройшли через болото, одного разу Марк провалився, і мені довелося його витягувати, але ми дійшли до човна.

Минулого місяця ми одружилися. Марк трохи знає французьку і дуже швидко вдосконалює свої знання, тож ми сподіваємося, що він зможе отримати посаду службовця в цьому маленькому містечку. Ми щасливі, і я починаю відчувати спокій, якого не знала відтоді, як помер мій двоюрідний брат, хоча не знаю, чи світ тепер дасть нам спокій.

Немає причин, сер, чому вас це мало б цікавити, та я хочу, аби ви знали, що мені було прикро обманювати вас — того, хто мене захищав і багато чого навчив. Про це я шкодую, хоч не шкодую, що вбила того чоловіка. Він заслуговував на смерть, якщо так можна сказати про людину. Я не знаю, як у вас складеться життя, але благаю нашого Господа Ісуса Христа берегти і захищати вас, сер.

Еліс Поер

Двадцять п’ятого січня 1538 року

Я згорнув лист і пильно дивився на річку.

— Вони про мене взагалі не згадують.

— Лист вона написала мені. Вони не знали, що я вас знову побачу.

— Отже, вони живі та в безпеці, чума на них. Можливо, тепер мені нарешті перестануть снитися ті жахіття. Чи можу я це повідомити батькові Марка? Він був дуже засмучений. Просто я отримав таємну новину, що він живий?

— Звичайно.

— Вона має рацію, тепер у світі немає нічого безпечного, немає нічого певного. Іноді я думаю про брата Едвіга та його безумство, про те, як він думав, що зможе купити Боже прощення за ці вбивства двома торбами вкраденого золота. Можливо, ми всі трохи безумні. У Біблії сказано, що Бог створив людину за своєю подобою, але я думаю, що ми створюємо і змінюємо її залежно від того, яка подоба відповідає нашим мінливим потребам. Цікаво, чи знає він про це, чи йому не байдуже. Усе розпадається, брате Ґаю, усе є розпадом.

Ми стояли мовчки, дивлячись на морських птахів, які плавали на річці, а позаду луною котився віддалений брязкіт свинцю.

Історична довідка

Розгін англійських монастирів у 1536–1540 роках відбувався під керівництвом Томаса Кромвеля, віцерегента і головного вікарія. Провівши ревізію монастирів, під час якої було зібрано багато деструктивної інформації, 1536 року Кромвель представив парламентський Акт про розпуск менших монастирів. Однак коли його представники почали втілювати Закон у життя, результатом стало «Благодатне паломництво» — масове збройне повстання на Півночі Англії. Генріх VIII і Кромвель придушили повстання, обманом втягнувши керівників у переговори, а самі тим часом створили армію для їхнього знищення.

Наступ на більші монастирі відбувся через рік, і, як описано в цьому романі, тиск був спрямований на незахищені великі монастирі, щоб примусити їх добровільно капітулювати. Шантаж монастиря в Льюїсі, який капітулював у листопаді 1537 року, став вирішальним, і впродовж наступних трьох років усі монастирі один за одним перейшли під владу короля. До 1540 року не залишилося жодного монастиря; люди з Палати розподілу майна познімали свинець із дахів, а будівлі залишили руйнуватися. Монахів відправили на пенсію. Якщо ті чинили опір, як дехто, з ними жорстоко розправлялися. Пересічний абат і монастирський посадовець, поза сумнівами, більше боялися комісарів, справді жорстоких людей, аніж монахи зі Скарнсі боялися Шардлейка. Проте Скарнсі — не пересічний монастир, а Шардлейк — не пересічний комісар.