Мій бос — ідіот

Запам’ятайте раз і назавжди: найголовніше — це не те, що відбувається в офісі, коли ви там, а те, що відбувається, коли вас там немає.

«Подумайте, що буде, якщо вони дізнаються, що я пішов навчатися? Це було б незручно якось».

А подумайте, як буде «незручно», якщо вони зауважать, що ви пішли навчитися того, як бути більше корисним своїм підлеглим? Це їм точно не сподобається, чи як? Схаменіться вже!

Завжди встигати — скрізь і з усіма

Часу не бракує. Це — міф. Забудьте це раз і назавжди. «Ну, — думаєте ви, — раніше з усім встигати було легше. Раніше часу було більше».

Ні, ні, ні. Раніше було стільки ж часу, як і тепер. Різниця полягає в тому, що ми з ним робимо. Те, як ви розподіляєте час за своїми пріоритетами матиме вирішальне значення, чи будете ви успішним начальником. Ви все одно не встигатимете геть з усім, тому просто відмовтеся від цієї думки. Ви просто повинні розібратися, які речі слід рішуче викреслити з вашого календаря. А їх, мабуть, багато, треба тільки уважно придивитися.

Турботливий начальник Йонас

Дозвольте мені розповісти вам про одного чоловіка, з яким я познайомився кілька років тому.

У Йонаса був стрес космічних масштабів. Він прийшов до мене дуже стурбованим: він катастрофічно не встигав зі своєю роботою. Він запитав, чи міг би я йому допомогти.

Свій день він описав мені ось так: він вставав із ліжка о п’ятій ранку. Завдяки цьому міг перевіряти електронні листи перед роботою, бо протягом дня на це не буде часу. В офісі він був о сьомій ранку. Починав із перевірки всього, що пішло не так напередодні, а потім брався за виправлення негараздів, спричинених деякими працівниками. Коли перші люди почали з’являтися о восьмій годині, біля дверей Йонаса швидко вишикувалася черга. Довга черга колег, які чогось від нього потребували, не мала кінця-краю. Проблеми, які потрібно було розв’язати, теж були нескінченними. Всі приходили зі своїми запитаннями, і Йонас відповідав на кожне з них. Він узяв на себе безліч завдань, які вирішував самостійно. Він пообіцяв, що погляне на це і на те. Він повинен повернутися з інформацією про справу X. Він пообіцяв, що розбереться у питанні Y. Він запевнив, що зателефонує і поговорить із Z.

Під його керівництвом і, відповідно, наглядом, було близько тридцяти людей, і це вочевидь занадто багато народу. Але це насправді не було проблемою. Проблема крилася в його підході до керування, до ролі керівника до своїх підлеглих.

Коли все почало затихати близько четвертої години вечора, — тоді працівники йшли додому, — наставав час Йонаса, бо він, нарешті, міг приділити увагу своїй роботі. Він сидів у кабінеті принаймні до сьомої вечора, тоді як більшість колег пішли додому, коли їм було треба. Оскільки він перейняв на себе багато їхніх справ, вони могли вчасно піти з роботи.

Якщо ви — начальник, то після прочитання цих рядків у вас може трохи боліти живіт, бо впізнаєте деякі із цих ситуацій. Якщо ж ви не начальник, то, напевно, думаєте, що так йому й треба. Йому ж однозначно платять багато грошей за таку важку працю.

Однак Йонасу ніхто не заплатить за виконання роботи інших. Це правда, що він працює за інших, але це тому, що він ніколи не пробував відійти вбік і подивитися з відстані, на що саме він витрачає свій час.

Я запитав, чи в нього є якісь ідеї, як вийти з такої скрутної ситуації. З важкими синьо-чорними мішками під очима він зізнався мені, що розмірковує над тим, щоб приходити на роботу о шостій ранку. Йому просто доведеться вставати трохи раніше. Тоді він міг би зробити більше своїх справ до того, як інші приходять на роботу. Можливо, він міг би встигати додому до того, як його діти лягають спати.

Я чув щось зовсім інше, ніж те, про що він розповідав. Я запитався, в чому, на його думку, власне, полягає проблема.

— Бракує часу, — зітхнув він у розпачі.

Замість того, щоб в лоба повідомити Йонасу про очевидне — про те, що він присвячує свій час геть неправильним речам — я спитав його, яким є його основне завдання на посаді керівника. Відповідь була і веселою, і жахливою:

«Я мушу весь час робити все і для всіх».

Пригадую, що на цьому моменті я просто витріщився на нього. Я не знав, як реагувати. Коли здивування трохи відступило, то попросив його підійти до дошки й написати на ній маркером те, що він щойно сказав. Йонас був слухняним начальником, звик відповідати на будь-яке прохання, незалежно від того, хто з ним до нього прийшов.

Великими літерами він написав:

Я МУШУ ВЕСЬ ЧАС РОБИТИ ВСЕ І ДЛЯ ВСІХ

Коли він сів, я запитав у нього, що з цим твердженням не так. Він поцікавився, що я маю на увазі. Я вказав на дошку й попросив його проаналізувати це твердження.

Йонас почухав підборіддя і визнав, що, мабуть, з цим твердженням і справді щось не зовсім так… Я встав і підкреслив кілька слів.