Мiй прадiдусь, героi i я

-- На жаль, ця блоха вже королiвської кровi. Нехай двiрський коваль скує їй золоту корону й золоту клiточку. Один раз на день я власною королiвською персоною годуватиму її, просунувши їй крiзь грати кiнчик мого пальця. Робiть, як звелено!

Отож Двiрський Ловець Блiх узяв блоху пiд свою опiку й держав у коробочцi з дiрочками для повiтря, поки зробили золоту корону й золоту клiточку.

Вiдтодi блоха королiвської кровi живе в королiвському палацi всiм на подив i на заздрiсть i з ранку до смерку проклинає власний героїчний подвиг, що зробив її невiльницею золотої клiтки.

Аж тепер прадiдусь знову заходився коло люльки.

-- От на думцi крутиться те слово, яким слiд назвати подвиг цiєї блохи, -- промимрив вiн, -- а нiяк не згадаю. Вiд давньої назви кiннотника...

-- Може, "гусарство"? -- нерiшуче сказав я.

-- Так, Хлопчачок! -- вигукнув старий. -- Так, саме воно! Ти добре знаєш мову! Саме "гусарство" хотiв я сказати. Бо те, що зробила блоха, таки й було гусарство. Для нього потрiбна вiдвага, дотепний розум i самовладання.

-- То такi "гусари" -- вже й герої, прадiдусю?

-- Гм... -- Люлька тепер знов мирно курилася. -- Бачиш, Хлопчачок, хто зважується на такi гусарськi витiвки, той справдi виявляє певний героїзм. Вiн не наослiп кидається в пащу небезпеки, вiн зважує небезпеку розумом. Але ж ця блоха вчинила свiй гусарський подвиг, власне, тiльки з любовi до небезпеки. А шукати небезпек заради просто небезпек, по-моєму, не дуже мудро. Нiкому це нi до чого.

-- I в пастуховi з моєї балади є гусарство, -- сказав я, -- а проте, може, вiн -- справжнiй герой? Прочитати вам баладу, прадiдусю?

-- Ну, як вона про гусарство, Хлопчачок, то прочитай.

I я прочитав зi звороту шпалери:

БАЛАДА ПРО КОРОЛЯ ТА ПАСТУХА

Всiм казав король Петринiй

У далекi давнi днi:

-- Люди в будь-якiй країнi

Упадуть до нiг менi.

Буде влада скрiзь моя,

Всюди паном буду я!

А пастух один, бiдаха,

Нахваляння цi почув.

-- Ну, -- промовив, -- це-то птаха!

Стiй же, я його провчу!

Чи король, чи хто простий, -

Зневажати нас не смiй!

Пастуховi-бо в челяднi

Розповiли молодцi,

Що король не день, не два днi

Носить маску на лицi.

I пастух:

-- От, як живу, -

Маску з нього я зiрву!

Став вiн лестощiв учитись

Вiд свiтання й до зорi

(Не кривiться: не пробитись

Без облуди при дворi!) -

Вже державцевi навiк

Вiн найближчий чоловiк!

Ось одного разу й каже

Наш пастух, немов у жарт:

-- Мiй владарю, все поважне

Хоч на мить забути варт.

А змiнiм для смiху роль:

Ви -- пастух, а я -- король.

В першу мить вiд жарту того

Геть король позеленiв,

Ну а потiм -- нi, нiчого -

Обернув на ласку гнiв.

Зуби блиснули дрiбнi:

-- Помiняймось, чом би й нi?

Мов дитя в цiкаву казку,

Поринає в гру король,

Золоту скидає маску

I корону й каже: -- Зволь! -

Перебрались -- раз та два.

Тут i сталися дива.

Як гукне пастух до варти:

-- Гей, хапайте чужака! -

Ну, оце-то вже не жарти,

Анi забавка яка...

Наш король заголосив

(Знав би -- маски не носив!)

Вже за мурами темницi

Пiд замком король сидить,

А в палацi -- подивiться! -

З пастухом iде обiд.

Коли враз (i так бува!)

З себе маску вiн зрива!

-- Придивiться-но, -- гукає, -

Не король я зовсiм, нi!

Я пастух, що тiльки й має

Сонце, степ, зiрки яснi.

Ваша варта -- ой-ля-ля! -

Посадила короля.

Я науку дав, тирану.

Дяка ж вам за хлiб, за сiль, -

Бiльш не хочу я обману

I пiду собi звiдсiль,

Ви ж приймiть це все за сон

Знов садiть його на трон.

Та народ гукнув: -- Не треба

Нам тирана королем!

Раз ти любиш сонце й небо,

Ми тебе собi берем!

Надягай же маску знов,

Нами прав i будь здоров!

Та пастух вiдмовив: --Люди!

Ось вам вiдповiдь моя:

Коли править вами буду,

То без маски буду я! -

Знявся гомiн мiж людьми:

-- Слава, слава, згоднi ми!

Утiшались бiднi люди,

Що король у них -- пастух,

Бо скiнчився дух облуди

I повiяв правди дух.

То зривай же й ти в життi

Маски простi й золотi!

Коли я скiнчив, прадiдусь тiльки вигукнув:

-- А, бодай йому! -- Бiльше нiчого.

Та вiд цього "А, бодай йому!" я хтозна й як запишався, бо це означало, що моя балада сподобалася прадiдусевi. Вiн згодився, що пастух -- справжнiй герой.

-- На це завжди треба неабиякої мужностi -- зривати маски з можновладцiв цього свiту. А коли в людини ще й дотепний розум, як у твого пастуха, коли вона важить життям, та ще й не з честолюбства, а з обурення несправедливiстю, -- то це вже не гусарство -- це героїзм.

-- А герой неодмiнно чинить добро, так, прадiдусю?

-- Здебiльшого так.

Старий пiд'їхав на своєму крiслi до вiкна й задивився на темне море й низку вогнiв над причалом.

-- Героїчнi вчинки, -- сказав вiн, -- це наче отi вогнi внизу, -дороговкази у свiтi несправедливостi й сваволi, їхнє свiтло додає вiдваги людям.

Поглянувши на прадiдусеве обличчя на тлi вiкна -- сиву чуприну, великий нiс, бороду, -- я раптом подумав собi: "Може, оце такий був iз себе Гомер, що понад двi тисячi рокiв тому описав подвиги давньогрецьких героїв?"

I тому я попросив прадiдуся прочитати з зошита в чорнiй цератовiй обкладинцi якийсь його вiрш про Геракла.

Як кожний поет, прадiдусь не змусив себе довго умовляти.