Мiй прадiдусь, героi i я

П'ятого дня вiтер перемiнився, небо з години на годину темнiшало, а хвилi з хвилини на хвилину вищали. Насувалася буря, її вiщували й широкi дуги веселки. Незабаром кораблем захитало. Його то виносило вгору, на гребiнь хвилi, то кидало вниз, у водянi вирви, знову здiймало, перехиляло набiк, -- аж поки вiн зненацька втратив керування i здався на волю вiтру й хвиль.

Клоун Пепе, якому повiтря i в салонi, i в каютi здавалося задушливим, вийшов на палубу. Вимоклий як хлющ, вiн, чiпляючись за поруччя трапа, саме дiстався до стернової рубки, коли несподiвано з рупора пролунав крик стернового:

-- Капiтане, стерно не працює!

У цьому криковi чувся такий жах, що в Пепе, й так геть змерзлого, морозом сипнуло поза спиною. Поки старий клоун вагався, постояти йому тут чи краще пiти собi, поруч нього раптом де не взявся капiтан, -вхопившись за поруччя, як i Пепе, вiн розлючено гукнув:

-- Ану в рубку, старий! Менi оце бракує тiльки, щоб хтось полетiв за борт! -- I вiн упхнув клоуна в рубку.

Пепе всього огорнуло теплом, вiн почув, як, хряснувши, зачинилися дверi. Тiєї митi корабель раптово перехилився на лiвий борт, i старий клоун, гримнувшись об пiдлогу, полетiв у куток.

Капiтан iз штурманом, широко розставивши ноги, стояли неподалiк i не звертали на нього уваги.

Тим пильнiше стежив за ними Пепе. Вiн побачив, як капiтан пiдiйшов до стерна й хотiв був мiцно крутнути його своїми дужими руками, -- та зненацька сахнувся, неначе вiд привида, i, вхопившись за засув iлюмiнатора, з жахом утупився в стерно: корабельне стерно крутилося так легко, мов колесо прядки.

-- Розбито стерновий механiзм! -- гукнув штурман капiтановi, хоч той i сам усе збагнув.

Повiльно, мовби тяжко хворий, вiн кивнув головою й сказав тихо, але так виразно, що Пепе зрозумiв усе з поруху його вуст:

-- Ми тут нiчого не можемо вдiяти, штурмане, анiчогiсiнько! , Штурман, вхопившись рукою за секстант, гукнув щось у вiдповiдь, але що саме -- Пепе не розчув. До його слуху долетiло тiльки:

-- Пасажири... панiка... заспокоїти...

Тiєї митi, вперше за всi чотири з половиною останнi днi, кутики клоунових вуст пiднялися догори. Вiн якось таки примудрився звестися на рiвнi ноги, вхопившися за поруччя, i, звиснувши на ньому, гукнув сторопiлим офiцерам:

-- Я даю виставу!

-- Яку виставу? -- ревнув капiтан пiд грiм височенного буруна, що летiв на судно.

-- Я клоун, капiтане! Хвилин за десять я вже виступатиму!

I старий, чiпляючись за поруччя, став спускатися на палубу. Коли дверi за ним зачинились, капiтан iз штурманом перезирнулися.

-- Вiн схибнувся, капiтане!

-- Що ви сказали? Кричiть дужче!

-- Я сказав: вiн схибнувся! З глузду з'їхав! Тепер спокiй на суднi може гарантувати лише револьвер!

-- Нi! -- Так само повiльно, як перед цим кивнув головою, капiтан заперечливо похитав нею i знаком наказав штурмановi йти за ним.

Раз у раз хапаючись за що трапиться, обидва вийшли з рубки й побралися до капiтанської каюти. Тут капiтан сказав:

-- З кораблем без стерна в бурю можна зробити лише одне: здатися на ласку господню з усiєю командою й пасажирами.

-- Коли зчиниться панiка, то пасажирiв не вгамує й сам господь, капiтане!

-- Я знаю, штурмане. Через це й треба спробувати щастя з цим клоуном. Може, вiн на якийсь час забавить людей.

-- Це божевiлля, капiтане! -- Штурман кричав на всю горлянку, дарма що тут, у замкненiй каютi, в цьому не було потреби. -- За всю iсторiю мореплавства панiки жодного разу не вгамували iнакше, як iз револьвером у руках!

-- Панiки поки що немає, штурмане, -- спокiйно мовив капiтан. -Поки що я приймаю клоунову пропозицiю. Як вiн нам не зарадить, револьвер вiд нас нiде не дiнеться. Подбайте, щоб пасажири всi перейшли до салону. Всi до одного! I накажiть, щоб машини працювали, як звичайно, -- так, нiби рейс триває нормально.

Штурман хотiв ще щось заперечити, та капiтан так рвучко вiдвернувся, що пiдлеглий тiльки промурмотiв:

-- Слухаюсь! -- I подався з каюти.

З допомогою команди капiтанiв наказ виконали, хоча дехто з пасажирiв скорився йому й неохоче. Лише по-справжньому хворим дозволили зостатися в каютах. Тим, хто страждав вiд хитавицi, роздали про всяк випадок паперовi торбинки.

Отож людей розмiстили в салонi, де ясно горiли лампи, -- кого на пригвинчених до пiдлоги стiльцях, а кого й просто долi на килимi попiд стiною. Трохи згодом до салону зайшов капiтан i гучним голосом заявив пасажирам, що на суднi все гаразд. Треба тiльки перебути шторм якомога веселiше. Тому й вирiшено влаштувати для пасажирiв виставу, щоб вони могли й розважитися, й перекинутися словом одне з одним.

Капiтан хотiв додати ще щось, коли враз дверi салону позад нього вiдчинилися навстiж i хтось дуже строкато вбраний пiдкотився йому до нiг, обхопив їх обома руками й, поволi пiдвiвшись, iз широчезним усмiхом утупився в нього очима. То був Пепе, розмальований, як i годиться клоуновi, в широких штанях, розмаяному халатi й велетенських бiлих рукавичках.