Міхал Шьмєляк - Вники

Косма щойно сів у машину. Він подивився в її бік, вставив ключ у замок запалювання, а здинаміків

динаміків околицю атакував "Раммштайн". Косма посміхнувся і рушив до костелу.

Поліцейський під'їхав до будинку священика і помітив якийсь рух під альтанкою. Він вийшов, замкнув машину і пішов туди. Отець Марек сидів під дерев’яним дахом, ніби зовсім змінений. Усміхнений, поголений, у сорочці з короткими рукавами, але з коміром. Поруч із ним так само одягнений парох

намагався відкоркувати велику пляшку темно-червоного напою, а обох чоловіків розважали дві жінки

приблизно передпенсійного віку. На столі стояв порцеляновий чайник з чаєм, глечик з компотом, склянки, чашки та келихи. Дами розпаковували ще продукти, ставлячи їх біля порцелянового посуду: яблучна

шарлотка, сирник, булочки, печиво. Все виглядало як з реклами щасливого і заможного життя, яке можна

прожити лише в мирній і богобоязливій провінції.

– Доброго дня, – привітав усіх Косма. - Не перешкоджу?

– Звичайно ж, ні! – Першим його привітав не хто інший, як молодий священик. – Ми якраз сіли тут на

другий сніданок, і наші любі парафіянки, пані Юзя та пані Ігнація, принесли свіже печиво, мабуть, смачне.

– Нехай отець Марек заспокоїться, – почервонівши, махнула рукою одна з парафіянок. У неї було

бузкове волосся та макіяж, зроблений з вмінням п'яного майстра з ремонту. – Це скромні такі млинці, щоб

людина відчула трохи солодкого в цьому житті. Не часто у нас бувають такі милі гості.

– Ну а до шарлотки краще за все пасує вишнівочка. – посміхнувся священик, наливаючи в келихи

рубінову рідину. – Я сам робив, земля тут не сильно родюча, але як доглядати, то буде що мати. Справа в

наливках полягає в тому, що вони повинні стояти тривалий час, але не так, як вино. Настає час, коли вони

втрачають силу і смак, іноді навіть прокисають.

– Це як із жінками, — сказала друга з парафіянок, з дещо більш благородним виглядом. – Чим

старше, тим краще, але настає день, коли вони втрачають силу, колір і прокисають. Пити ще можна, але в

голову не вдарять.

– І що таке пані Ігнація каже? – образився Марек. – Молоді напої лише п’ють, а старшими

насолоджуються, смакують, цінують і думають, коли до них повернутися. Якби не мої обітниці, я б шукав

набагато старшу, красиву, розумну, мудру і турботливу дружину. В молодості лише чарівність, ніякої користі.

Космі довелося сильно прикусити язика, щоб щось не додати. Він уловив підморгування молодого

священика й сів на садовий стілець, який йому вказали. Усі взяли свої келихи.

– Не переживай. – Парох підняв келих і поглянув на вміст критичним поглядом художника, не зовсім

впевненого у своїй роботі. – Можете залишити машину тут, це недалеко від вашого помешкання.

– А хто тут після келишка схопить? – засміялася пані Юзя. – Поліції тут не було, мабуть, з часів

воєнного стану. Я знаю, мій чоловік був поліцейським, і, слава Богу, впився до смерті. Його здоров'я.

– Здоров’я, любі мої, нехай цьогорічне літо буде гарним, мирним і врожайним. – Священик повільно

нахилив келих і трохи спробував напій, перш ніж проковтнути його. - Диво!

І справді, Косма мусив визнати йому рацію. Настоянка спочатку вдарила вишневим кулаком у рот, потім ніжний гіркуватий присмак кісточок, а потім силою алкоголю легенько стягнула стравохід. Він давно не

пив чогось такого смачного. А пивав він багато чого.

– Тепер кожному по шматочку пирога, — сказала пані Ігнація, подаючи йому великий шматок

яблучної шарлотки. – І дякувати Богу за такий гарний день.

– Що привело вас до нас сьогодні? – запитав парох, а потім швидко звернувся до парафіян: – Пан

Косма шукає тут зниклого отця Пьотра, тож якщо ви, пані, щось знаєте, проспівайте йому все зараз же, як на

сповіді.

– Що я можу сказати? – махнула рукою пані Юзя. – Він прийшов сюди, ми його прийняли, як усіх, це

приємно, бо коли людина довіряє своє життя Богові, вона нам особливо мила. Але він був такий не милий і

буркотливий, а потім одного разу він просто взяв і зник. Обрав собі інше життя, інший шлях, без Бога.

40

– А пані бачили, як він вибирав той шлях? – запитав поліцейський. Запанувала коротка ніякова

мовчанка, яку він одразу порушив компліментом: — Чудова шарлотка.

– Мабуть, ніхто цього не бачив, тому що це було вночі, – сказала пані Ігнація. – А вночі порядні люди

сплять і не дивляться у вікна. Ми навіть потім спілкувалися між собою, знаєте, як на селі, нібито всі сміються, що баби пліткарки, то ніхто не знає, куди він подівся.

– Але всі знають чому, – сказала друга жінка.

– Так? Ви можете сказати мені: чому? – спитав Косма, беручи від пароха чергову чарку. Той лише

посміхався, підливав і хитав головою.

– Тому що священство не для всіх. Це таїнство! – акцентуючи, сказала пані Юзя.

– Так! – підтвердила пані Ігнація. – Тільки ті, хто справді любить Ісуса Христа, можуть вистояти в