Містер Блетсуорсі на острові Ремполі

_{Роман «Містер Блетсуорсі на острові Ремполі» писано 1927 року. Ще й десяти років не минуло від кінця світової війни. На початку її Уеллс, як і багато його співвітчизників, вірив, що Англія з союзниками провадить цю війну за цивілізацію, за щасливе майбутнє людства, що ця війна має покласти край усім війнам, як каже в романі старий Ферндайк. Віри тої стало Уеллсові ненадовго; і містер Блетсуорсі, що повернувся зі свого вимареного острова Ремполу в реальний світ, теж у те не вірить. Але йому, як і багатьом його співвітчизникам, що вже не вірили в велику місію їхньої війни, все ж не стає відваги ухилитись від неї. Стільки кривавих жертв — і все марно? Уеллсові занадто прикра була ця думка, і він чіплявся за примарне сподівання, що зусилля людей доброї волі зможуть іще повернути війну в потрібне річище. Тому він і стояв осторонь антивоєнного руху, за що йому гірко й справедливо дорікали колишні друзі й однодумці. І ось війна скінчилась, так і не справдивши тих непевних сподівань. Лишилась надія, що саме людство, неспроможне забути страхіття війни минулої, вже ніколи не допустить до нової війни. Та минуло сім, вісім, дев'ять років — і чи порозумнішав світ, цивілізований західний світ? Чи розвіялась над ним примара острова Ремполу? В Італії при владі Муссоліні; в Німеччині розперізуються Гітлерові штурмовики; і в самій Англії чинять бешкети свої доморослі фашисти, хай поки що не дуже численні. В США тривав шість років процес Сакко і Ванцетті, двох керівників страйку, неправдиво звинувачених в убивстві й грабункові, й закінчився смертним вироком й стратою — незважаючи на юридично доведену невинність обох засуджених і на протести світової громадськості. Сам суддя, що ухвалив вирок, визнав після страти: Сакко і Ванцетті загинули за те, що були ворогами панівного ладу.}

_{Тож чи дивно, що нью-йоркська статуя Свободи, цей символ нібито найпередовішої в світі американської демократії, уявлялась містерові Блетсуорсі дикунською Великою богинею, що жадає кривавих жертв і годує своїх шанувальників «дарунками Друга» — людським м'ясом. То не тільки на свідомість бідолашного містера Блетсуорсі, а на весь його світ насувала примара дикунського острова.}

_{Ось за яких умов постав цей роман, один із найвизначніших в Уеллсовій творчості. Своєю сатиричною силою він дорівнюється кращим із ранніх Уеллсових романів, що дали письменникові світову славу.}