Містер Блетсуорсі на острові Ремполі

_{Отож і в цій нашій книжці, в романі «Містер Блетсуорсі на острові Ремполі» (фантастичного в ньому, властиво, нема нічого, крім хіба дивовижної яскравості й послідовності героєвого марення — чи радше дивовижної здатності містера Блетсуорсі виснувати в своєму маренні таку яскраву, таку знаменну й сповнену проникливості картину світу зі свого вбогого життєвого досвіду) — отож, кажемо знов, у цій нашій книжці Уеллс просто знайшов оригінальний і ефективний спосіб зіставити сучасну йому дійсність із прадавнім минулим людства, з'ясувати, чи далеко відійшли від дикунства — не формально, а суттю — взаємини між людьми в тому світі, що так пишається своєю цивілізацією.}

_{На світ таки часто буває треба подивитись із несподіваного боку, бо зі звичного погляду — з віконця своєї хатки — декому здається, ніби в тому світі панує мир, згода й любов, а «тигри та вовки… такі рідкісні, що на них можна не зважати». Та досить придивитися і побачиш, що в ньому є ще легковажний і шахраюватий Гревз, і облудна Олівія Слотер, і її войовничо-захланна матінка. А втікаючи від них, спіткаєш капітана-вбивцю і акулу. Правлять тим світом Ардам-воїн і лисі діди, панують у ньому жорстокість, лицемірство й забобони; ідилічний дядечків «келих цикути», «приязне слово розради», смерть «за щастя всього людства, зовсім як на бойовищі» тут заступає «догана» у вигляді стокілограмової довбні та жертовний горщик. І найдужче люблять тут «дарунок Друга» — м'ясо своїх ближніх. А живуть люди в тісній, тьмавій ущелині, бо сонячними просторами володіють мегатерії — давно віджилі, а проте живі й живучі істоти, що не хочуть ні вмирати, ні плодитися й люто ненавидять усе живе, все молоде, нищать кожну бруньку, кожну квітку.}