На згадку про творчість Герберта Уеллса майже кожному зразу спливає на думку вислів «наукова фантастика». Справді, світова популярність письменника виросла передовсім на фантастичних творах: «Машина часу», «Острів доктора Моро», «Невидимець», «Війна світів», «Перші люди на місяці»… Хоч Уеллс мав і попередників у цій царині, проте його, нітрохи не, перебільшуючи, можна назвати основоположником сучасної наукової фантастики — чи принаймні її найпотужнішої й найпліднішої струмини, фантастики соціальної, філософської.
Не так широко відомо, що серед ста десяти Уеллсових книжок, поряд із фантастичними, багато й творів реалістичних у найстислішому розумінні цього слова, таких, що зображують «реальність у формах самої реальності» — скажімо, «Колеса фортуни», «Кохання й містер Люїшем», «Юпс», «Містер Поллі», «Білбі». «Дещо про Долорес», — і соціологічних та політичних трактатів, і напівроманів-напівтрактатів… Та й у багатьох нібито фантастичних Уеллсових творах фантастика стоїть на другому плані, відіграючи роль або голих символів («Дивний гість», «У дні комети»), або формальної рамки розповіді («Сон»), і, навпаки, в творі побутово-реалістичному виринають ефектні фантастичні деталі («Тоно-Банге»).
Та й узагалі відмінність між «фантастичними» й «нефантастичними» творами в Уеллса не така велика, як може видатись на перший погляд. Бо фантастика в Уеллса — не апофеоз науки й техніки, не провіщення її майбутніх тріумфів, як, приміром, у Жюля Верна, а засіб художнього дослідження сучасності. Чи то переносячись на машині часу в майбутнє, чи змальовуючи долю дивовижного винаходу в сучасному світі, Уеллс намагається показати читачеві той сучасний світ у несподіваному світлі, з несподіваного боку, відкрити в ньому щось неочевидне, замасковане, показати, куди ж зайде той світ, де вони з читачем живуть, коли йтиме дотеперішнім шляхом, куди заведуть суспільство ті чи ті тенденції його розвитку. Або ж пробує показати, куди слід простувати, — хоч здебільшого й не знає, яким шляхом.