Містер Блетсуорсі на острові Ремполі

— Ця війна, — сказав він, — була війною за припинення всіх воєн, і я певен, що вона справді покладе їм край. Такої страшної й безглуздої війни не буде більше ніколи. Ми поки що терпимо все старе — старі уряди, старі порядки. Війна викрила й засудила їх усі, але ми ще терпимо їх. Життя суспільства не можна перебудувати похапцем. І не варто зневірюватись через невдалі спроби, тимчасові поразки. Справжня, докорінна перебудова вже стоїть на порозі, Блетсуорсі. Нове життя грає, зароджується в наші дні, як позитивна, експериментальна наука зароджувалась у вісімнадцятому сторіччі. Треба створювати такі дослідні товариства-піонери, розвідники майбутнього. Усяке діло починається з начерків, орієнтовних загальних планів. Не поспішати, але й не зволікати. Перебудова цілого світу коштуватиме куди дорожче, ніж уся світова війна. Потрібна буде праця не одного покоління. Широкі агітаційні кампанії. Широкі освітні кампанії. Вони будуть здійснені, коли надійде їхній час. Ви подивіться, що діється тепер. Насамперед нашим державним діячам треба набратися відваги й зажадати, щоб війну оголосили поза законом. Ви скажете — гучна фраза, але хіба це тільки фраза? А коли вони самі звикнуть до тієї думки й призвичають до неї всіх людей, — тоді, Блетсуорсі, спершу несміливо, а далі все рішучіше вони почнуть обговорювати дальші кроки — до встановлення міжнародного контролю над світовою політикою й економікою, бо без такого контролю те оголошення війни поза законом, очевидно, нічого не варте. І ці кроки вже помалу робляться.

— Але ж згадайте сучасну людину! Чи до снаги їй таке величне завдання? Їй, сварливій, брехливій, дріб’язковій, легкодухій?

— Лисі діди, що правлять плем’ям так безглуздо, всі вже одною ногою в труні. Дякувати богові, існує смерть. Мегатерії таки можуть умирати. А коли тому підсобити як слід, вони можуть вимерти дуже швидко.

— Та й що прийде їм на зміну? — спитав я. — Новий поріст такого самого зілля. Ще одна варіація на тему марноти людських зусиль.

Я глянув на свого товариша. Він дивився на старий міст, і на обличчі його була спокійна впевненість. Видно, мої слова зовсім не вплинули на нього. Хвилину він мовчки думав про своє. Тоді повернувся до мене:

— Блетсуорсі! Ми вже потроху починаємо розуміти фантастичні фізичні, наукові, технічні спроможності людини. Авіація, підводні човни, радіо, подолання відстані, сучасна хірургія, гігієна… Та навряд чи хто з нас має більш-менш виразне уявлення про те, як перебудувати людську свідомість. Та ще за короткий час. Освіта в нас іще їде волами; принципи нашої моралі й релігії викликають зневажливу усмішку навіть у чотирнадцятирічного хлопчака. Невже ви гадаєте, що все так і триватиме?

Я вперто мовчав.

— Візьмімо, наприклад, ваше й моє життя, — провадив Гревз. — Чи наші сили, наші спроможності використано хоча б на десяту частку? Коефіцієнт корисної дії нашої системи освіти менший за один відсоток. Решта все безглузда метушня, нехлюйство, водіння манівцями. Який неотесаний, дурний, завидющий роззява був я тоді, коли вплутав вас у ту халепу в Оксфорді! А я ж скінчив одну з найкращих шкіл Англії. Чи хоч би з одним на тисячу англійців стільки панькались, як зі мною? А ви…

— Я теж був добра роззява, — погодився я.