Містер Блетсуорсі на острові Ремполі

Отямившись, я підвівся й почав шкутильгати по спальні з кутка в куток, боячись, що, як ляжу, мені знов примариться цей невідчепно одноманітний, дедалі жахливіший сон. На дверях нечутно з’явилась Ровена.

— Нічого, нічого, — сказав я. — Чогось живіт заболів.

— А чого це ти тут не хотів їсти?

Що я їв уві сні? Хіба можу я їй те сказати?

— А хтозна… — я нашвидку вигадав сяку-таку вимовку. — Чогось кукса моя знову розболілася.

— Ох, ті мені лікарі! Тільки гроші вміють брати. Стягти б із них усе через суд!

— Навряд чи те помогло б моїй куксі.

— Який-бо ти плохий у мене!

Я відвернувся і втупив очі в темне вікно. Чи могла Ровена знати, якими страхіттями кишіла для мене та темрява! Знову я опинився перед капищем Богині; знову надходила хвилина вбивства. Ванцетті дивився просто на мене. Я так поринув у все, що аж кинувся, коли дружина промовила до мене:

— Бідненький ти мій!

Я повернув до неї винувате обличчя й став дивитись, як вона наливає мені ліки. Ровена всіляко старалася заспокоїти мене…

Та, лігши, за хвилину я знову встав і почав ходити по кімнаті тихенько та обережно, щоб не сполохати її ще раз.

Отак проминула моя ніч після страти Сакко й Ванцетті.

Другого дня до мене прийшов у справах Гревз, і я відкрив перед ним свою змучену душу.

— Такі речі, як цей суд і страта, відбуваються щодня, — сказав він. — Нічого винятково потворного, як вам здається, тут немає. Це така сама природна річ, як, скажімо, розчавити ногою мишу. Безглуздий соціальний лад захищається від своїх справжніх, хоча ще й безсилих ворогів. Ваше метафоричне, образне мислення не стільки узагальнює, скільки спотворює дійсність… Адже, зрештою, хіба ви так уже до решти впевнені, що ті двоє були зовсім не винні? Та й не все людство було проти них. Недарма ж справу стільки разів відкладали, і прихильники, й оборонці в них були. Якщо жорстокість і упередження цього разу й справді перемогли кінець кінцем, то лиш після довгої боротьби. А згадайте гладіаторів, розіп’ятих понад дорогою до Рима після повстання рабів… Чи були в них захисники? Або ходімо до зоопарку, подивімось… Коли б ви краще знали історію та природознавство, Блетсуорсі, вас менше тривожили б отакі шоденні події.

Він затяг мене в суперечку, примусив розглянути мої страхітливі примари тверезо й критично. Ми сперечались допізна, і мої галюцинації помалу блідли в тій суперечці. Тої ночі я вже спав; криза минулася. Вранці я встав невеселий, але цілком притомний і міг спокійно розмовляти з Ровеною про повсякденні дрібниці.

14 БАДЬОРА ІНТЕРМЕДІЯ

Нещодавно я одержав від Гревза листа: він запрошував мене пообідати з ним. Ми зустрілися і просиділи вдвох цілий вечір.

Він останнім часом пішов угору й стає помітною фігурою в тих колах, що їх він називає повоєнним комерсантством. Він зумів забезпечити добрий збут кільком модним новинкам, став впливовим членом Ротаріанського клубу, виступає з лекціями на зборах комерсантів, що прагнуть пристосуватися до повоєнних умов. Він друкує статті й випустив дві досить глибокодумні, оригінальні й талановиті книжки про поточну економіку й тенденції політичного розвитку, що зацікавили критику й жваво обговорювались. По-моєму, він перший (але, напевне, не останній) думає ввійти в літературу через писання рекламних оголошень. Він помітно погладшав, навчився писати правою рукою, штучна повіка надає його обличчю трошки насмішкуватого виразу, а близно на лобі вже не вогненно-червоне, а блідо-рожеве. Він носить рудувату борідку й запевняє, ніби світові загрожує мода на бороди.

«Друже Блетсуорсі, — так писав він у листі, — колись давно я казав, що сплачу вам свій борг. Ви тоді, пам’ятаю, тільки всміхалися. Мабуть, вам іще не раз доведеться всміхнутися; бо зараз я міг би легко сплатити вам дві третини основної суми, але поки що потребую тих грошей у ділі, тож нехай вони поможуть мені заробити третю тисячу й відсотки. Ми ще вип’ємо з тієї нагоди пляшку шампанського. Приходьте пообідати зі мною до старого Національно-ліберального клубу. В них там зараз столики винесено на терасу й нап’ято над нею тента, і можна сидіти й дивитись, як пробігають вулицею освітлені трамваї, як мигтять вогні міста крізь листя платанів та як вони відбиваються в воді під старим, рідним, почорнілим містом, що його ті бевзі архітектори збираються замінити якоюсь потворою в стилі сучасного ренесансу; але я маю щодо того спій власний план. Бог із ним, із мостом, але цей куточок Лондона надто мальовничий, щоб дати його «берлінізувати» тим добродіям.

За якість обіду в клубі ручитись не можу, обстановка там не дуже розкішна, зате досить затишна; але за шампанське я ручуся. Отже, чекаю вас у четвер о восьмій вечора.

Завжди ваш Лайолф Г.»

Вигляд він мав чудовий і, здавалося, цілком задоволений собою. Вітаючись, він придивився до мене ласкаво й пильно.

— Сакко і Ванцетті, я бачу, вже дали вам спокій, — сказав він і повів мене на ту свою терасу. Мені там справді сподобалось.