Містер Блетсуорсі на острові Ремполі

А поки що в нього в кишені, видно, свистів вітер. В голові йому роїлися всілякі великонадійні й нагальні плани та ідеї щодо рекламування автомобілів, розкішних готелів, авіаліній, консервів, портативних складаних ванн для маленьких помешкань — щодень нові й нові; й ті комерційні плани залюбки уживались у нього в голові з проектами, що народжувались під впливом моїх песимістичних висновків: проектом цілковитої реорганізації Ліги націй, остаточного й довічного приборкання Ардама, перегляду всіх релігійних систем. Він, здавалося, просто нездатний був сумніватися, що можна не тільки повбивати всіх мегатеріїв на землі, але й позбутися їхніх трупів, щоб вони не отруювали повітря своїм смородом, і що всіх злостивих капітанів та недоумкуватих дідів можна втихомирити, посадити за грати або й зовсім винищити.

Йому вже зняли пов’язку з обличчя, й він прикривав близно на чолі великим зеленим дашком, а руку носив у простому чорному черезплічнику. Він ставав дедалі більше схожий на давнього Гревза, тільки лоб його, колись такий рівний, тепер сердитою зморшкою перетинав червоний шрам, химерно контрастуючи з життєрадісною усмішкою на устах.

Час від часу я запомагав його невеликою сумою грошей; він щоразу вельми педантично приписував ті суми до давнього боргу.

— Настане колись день, Блетсуорсі, — казав він, коли ви дасте мені розписку, що одержали весь борг до останнього пенса, з нарахуванням чотирьох з половиною відсотків річних. Тоді ви мені поставите пляшку шампанського, найкращого, яке знайдеться. Ми вип’ємо його вдвох, і то буде найщасливіша година в моєму житті.

Він майже не мав зв’язків, що на них міг би спертись у ті тяжкі дні післявоєнної відбудови. Зате я переконався, як вигідно мати численну рідню. Моя дружина припала до серця леді Блетсуорсі, під проводом якої колись робила бинти, і сприязнилася з місіс Ромер. Сам Ромер повернувся з війни живий і цілий, та ще й у чині полковника. Він відзначився під час останнього наступу на Дамаск, а тим часом пароплавство «Ромер і Годен» майже до непристойності збагатилося на воєнних перевезеннях. Приблизно так повелося й іншим моїм близьким родичам. Тож природно, що всьому родові хотілося зробити щось для героя, потерпілого на війні. Мої далекі родичі, зокрема сассекські Блетсуорсі, втратили на війні кількох синів, і я майже автоматично став молодшим директором півторасталітньої фірми «Блетсуорсі й Крістофер. Коньяки та вина». Минулися ті часи, коли молодші нащадки англійських родів мусили шукати щастя за океаном. Тепер вони були потрібні вдома.

Моя несподівана блискуча кар’єра видалась мені така ж незаслужена, як і мої колишні злигодні, але я силкувався сприймати її з таким самим внутрішнім стоїцизмом і зовнішньою пристойністю.

Я поспішив узяти Гревза на роботу до нашої фірми, і він справді блискуче прислужився нам. То на його пропозицію ми випустили нові марки коньяку «Марс», «Юпітер» і «Старий Сатурн», тепер добре відомі всім любителям добрих, міцних, витриманих коньяків. Гревз і досі лишається нашим консультантом.

13 ДАВНІ СТРАХІТТЯ ПОВЕРТАЮТЬСЯ

Ровена переконана, що я давно забув би про острів Ремпол, коли б не Гревз. Вона має за свій обов’язок якомога згладжувати з моєї пам’яті весь той комплекс спогадів і уявлень. Я згоден, що буденщина вельми успішно стирає всякі непотрібні й недоречні спогади; але такого ніяка буденщина неспроможна стерти. Правда, що мене дедалі тісніш обступають усілякі звички, всілякі щоденні справи й турботи нової фази мого життя, що скоро оберне мене на зовні вдоволеного життям панка середнього віку. Дружина, діти, наш гарненький домок у Чізлгерсті, робота в фірмі, необхідна мені, щоб підтримувати наш добробут, друзі й знайомі, читання й розваги — усе те павутиння щоденних потреб обплутує мене з головою й тримає мою свідомість у полоні майже цілий день. І все ж я відчуваю на своїй душі похмуру тінь урвища, а спогади і про юнгу, що кричав уночі на палубі «Золотого лева», і про мертвяків на бойовищі, і про мої рани та мій відчай ніяк не хочуть відступати перед тим новим добробутом і спокоєм.

На лондонських вулицях мені частіше, ніж я признаюся, шибає в ніс сморід мегатеріїв, і крізь тоненькі лаштунки повоєнного світу мені вчуваються кроки невблаганного й жорстокого капітана. Де мені забути острів Ремпол! Навпаки, часом я боюся, щоб цей, нормальний, світ не зник ізнову з моєї свідомості, і мені нелегко буває втриматись у ньому. Одного принаймні разу мені те вдалось лиш ціною превеликих зусиль.