Містичні істоти, загадки і таємниці Карпат

У цілому образ води в народних віруваннях пращурів є багатогранним. Вона уособлювала життя і здоров'я, чистоту й кохання, очищувала від тілесного й душевного бруду, лікувала, позбавляла від переляку, але водночас використовувалася недобрими людьми для передачі заклять і хвороб. Воду вважали ще й посередником між світом живих і світом мертвих, а також засобом для розкриття майбутнього. Міфи й легенди різних народів свідчать про існування води ще до створення світу як первісного «синього моря». Саме звідси за волею богів з'явилися земля, сонце і все живе. Тож вода символізує вічність і водночас плинність часу. У казках часто фігурують згадки про живу й мертву воду. Живою вважали талу воду, чисту, джерельну. Нею й досі рекомендують очищуватися, п'ючи її чи купаючись у ній. Сюди ж можна віднести й цілющу росу. А от стояча вода у трясовинах, болотах вважалася мертвою, населеною нечистою силою. У цьому випадку вода уособлювала хаос, протиставлялася світлу.

Вода широко застосовувалася в обрядах переходу з одного стану в інший, таких як перша купіль немовляти, хрещення, весілля, ритуальне обмивання перед похороном та ін. Чаклунки використовували воду для ворожби. До речі, одним зі способів виявлення відьом було кидання зв'язаних жінок на воду — котра не тоне, та й відьма. Відомо багато способів ворожіння з водою: з воском, перснем, яйцем, горіховими шкаралупками тощо. Віра у здатність води розкривати майбутнє виразилась у народному вислові: «Як у воду дивився», що використовується у випадках, коли хтось передбачив певні події.

Гуцули використовували у воду під час обряду замовляння зі словами:

Водичко, Йорданичко,
Вмиваєш луги, береги,
Корінне, біле камінне.
Умий сего рщеного,
Місто вчиненого
Від гніву, ненависті
І від усякого лиха!

Після обряду хворому давали цю воду пити і тричі обливали нею болюче місце. Кажуть, що хвороба зникала після цього напрочуд швидко.

Незмінною складовою космогонічних уявлень є також земля, яку за дохристиянських часів вважали святою істотою. Про це свідчать окремі приповідки, що стали відомі нам, такі як: «На святу землицю найстарша присяга», «Бодай го свята земля на приймила», «Аби мя свята земля не носила» тощо. Взагалі землю здавна народ дуже шанував. Вважалося, що вона годує, рятує, дає притулок — загалом, дає життя всьому живому. Згадайте лишень, що Адама, першу людину, було виліплено саме із землі, зокрема з червоної глини. За старовинною легендою, записаною Іваном Франком під час перебування в підгірському селі, земля стоїть на воді, і з усіх боків її оточує море. І якщо людина копатиме вглиб, врешті-решт вона наштовхнеться на воду.

У місцях же, де зведені великі будинки, земля прогинається і з часом тріскається. Навіть Львів трясся вже двічі, а після третього разу це місто впаде, а на його місці ми побачимо синє озеро.

Наші пращури вірили, що до місця, де небо торкається землі, не дісталася ще жодна людина, адже там живе надзвичайно сильний, непереможний і жорстокий народ. І лише душі небіжчиків на крилах янголів можуть потрапити туди.

Вважалося також, що між землею і небом є глибока прірва, а через неї прокладена вузенька, як нитка, кладка. Душа небіжчика має пройти по цій кладці. Якщо за життя людина не брала на душу гріха, то вона легко впорається із цим завданням і здолає відстань. А от душа грішника одразу ж полетить у прірву на віки вічні.

Що стосується сонця, то його гуцули сприймали як праву половину обличчя Господа. Із цим пов'язаний старовинний звичай: побачивши сонце, людина повинна була зняти головний убір, повернутися обличчям до сходу, низько вклонитися, перехреститися й вимовити слова молитви: «Слава тобі, Господи, за личенько твоє Господнє, що показалось праведне, слава тобі!»

Лівою половиною Божого обличчя гуцули вважали місяць. За іншими джерелами, місяць уособлював чоловіка, який заступав уночі сонце і дарував світло землі або ж був братом Бога. Щодо останнього це вірування яскраво ілюструє старовинна колядка, знайдена свого часу Михайлом Грушевським в історичних джерелах. У колядці три брати (третім уважався дощ) приходять до господаря колядувати: