Містичні істоти, загадки і таємниці Карпат

Багатою й цікавою є історія мальовничого Карпатського краю. За археологічними даними, на території Закарпаття вже на початку нашої ери жили пращури літописних східнослов'янських племен. Розкладання первісно-общинного ладу і подальший розвиток землеробства і скотарства призвели, як свідчать літописи, до виникнення у східних слов'ян напівдержавних об'єднань. Вони займали більшу частину Східної Європи. Карпати заселяло східнослов'янське плем'я білих хорватів. У Х-ХІ століттях територія Закарпаття входила до складу Київської Русі; а наприкінці XI століття вона підпала під владу угорських феодалів.

Однак це підкорення не мало постійного характеру. Галицько-волинські князі, розглядаючи свої землі як спадщину Київської Русі, у XII–XIII століттях повертають їх під свою владу. Зміцніла держава набула значної сили. Ось чому польські та угорські королівські й литовські князівські двори шукали із нею шлюбних союзів. Спочатку ці династичні зв'язки сприяли зростанню сили і престижу Київської держави, але із загибеллю у 1340 році останнього галицько-волинського короля Юрія II Болеслава вони почали відігравати негативну роль, бо дали привід для окупації українських земель польськими, литовськими та угорськими феодалами. Спустошливі війни за розділ галицько-волинської спадщини тривали майже півстоліття і закінчилися тим, що Угорщина закріпила за собою Закарпаття, Польща — Галицьку землю, а Литва — інші частини нинішньої території України. Крім того, Пониззя і Буковина наприкінці XIV століття увійшли до складу Молдавського князівства. Вемплінський, Ужгородський, Мармароський і Берегівський комітати Закарпаття завжди мали назву руських (українських), оскільки українське населення тут переважало. Володіння Подільського князя Федора Коріатовича, якому належали округи Мармароша та Мукачева, у XIV столітті були, по суті, українським національним феодальним князівством, хоча формально і залежним від угорського короля.

Польські та угорські феодали завжди однаково прагнули позбавити український народ почуття національної гідності, спільності зі Східною Україною. Але й Угорщина, і Польща у XVIII столітті самі були захоплені більш сильними державами: Австрією, Пруссією і царською Росією. На початку XVIII століття Австрія приєднала до себе Угорщину, утому числі й Закарпаття, а в 1772-74 роках — Східну Галичину з Прикарпаттям і Буковиною. Після Першої світової війни Галичина відійшла до Польщі, Буковина — до Румунії, а Закарпаття — до Чехословаччини. У 1938 році Закарпаття захопила хортистська Угорщина. З 1939 року Західна Україна, з 1940 року Північна Буковина, а з 1946 року Закарпаття возз'єдналися і назавжди ввійшли до складу Радянської держави, а тепер є частиною української держави. Ну а тепер настав час поговорити про кожен із районів Карпат окремо, адже всі вони є самобутніми й мають свої визначні риси.

Гуцульщина

Про цей загадковий край і його жителів написано чи не найбільше порівняно з усіма іншими етнографічними районами України. Напрочуд яскраво цю місцевість зобразив у повісті «Тіні забутих предків» Михайло Коцюбинський. Також неодноразово згадували Карпати у своїх творах Юрій Федькович, Іван Франко, Гнат Хоткевич, Ольга Кобилянська, Михайло Стельмах, Станіслав Вінценз. Мальовничу природу Карпат можна побачити на численних картинах Корнила Устияновича, Івана Труша, Олени Кульчицької, Йосипа Бокшая, Антіна Манастирського, Йосипа Куриласа та інших митців.

Завдяки величній красі природи, гордій, волелюбній вдачі місцевих жителів, їх колоритному одягу, самобутньому народному мистецтву цей гірський край шанують усі, хто любить Україну.

Знайти поселення гуцулів можна у східній частині Українських Карпат, до якої належать теперішні Верховинський, Косівський, південна частина Надвірнянського та Богородчанського районів Івано-Франківської області, суміжні Путильський і південна частина Вижницького та Сторожинецький райони Чернівецької і Рахівський Закарпатської областей.

Досі невідомо, звідки походить назва «гуцул», що по-різному тлумачиться вже не одне століття. Дехто пояснює її як похідну від слова «кочувати» — нібито гуцули були первісно кочовим племенем.

За однією з версій, назва гуцулів пов'язана з волоським словом «готель», що використовувалося на позначення розбійника. Можливо також, що ця назва походить від назви тюркського племені узів, від яких начебто походили гуцули.

Гуцульщина була заселена здавна з півночі на південь. Колонізаторами стали, в основному, східні слов'яни, хоча деякі історичні джерела стверджують, що на цих землях колись проживали давні тюркські і східно-романські племена, що суттєво вплинули на традиційно-побутову культуру гуцулів.