Читаем Мой гай дубовы полностью

Дарагая мая жыццо да цябе ішло справядлівазмаганне дзе промень заўсёды перамагае білася сэрца тады драпежліва і гулліваі плечы шырэй выпроствала кроў маладая каханне жыццё багацей за незнаёмае вымярэннезерне што разрывае зямлю як дынамітам каханне скачок калі парашут дрэмлекалі ў прорву ляцяць забыўшы на смерць старуюкалі стралой праз блакіт і воблакі над нябытам зямлю жыўцом навылёт прасвідруешкаханне перапросіны з бэзам і язмінам і першы салоўка якому салодка ў словахпершая вясна сапраўдная неразміннаяраспятая як балдахін у срэбных                                            далонях вярбовыхкаханне цень каляровы з вітражу крылаў анёласрэбраны водзван звону са свіцязяў поўневыхбалада якая плыве на вясёлкавых колахнасуперак снам каб спатканнем поўніццаскрышыць і расціснуць боль што губы                                                агнём нявечыцькрывавай палосай салёнай ружай полымя                                                        аброненайвечная ненасытнасць і ўражанняў голад вечнывусны твае вусны безабаронныядалоні твае вецер аксамітны ў сонечным морыдалоні твае шоўк персікавы і хваля(плыве зямля і плывуць Млечным Шляхам зоры)далоні твае ў далонях сваіх прапальваюцёмна цёмна лаўрова і золатнакалі ў нетры тваіх вачэй заглыбліваюся                                                          спакуснау смарагдавым акіяне ночы                                          вуснамі ў вусны<p>ЖОНКА КВЕТКІ I Я</p>Жонка мая гадуе кветкімае іх цэлы дзетсадзвычайных і рэдкіх —яны расселіся на падаконніна схілах балконау гаршчэчках гліняныху кратарах вазонаўпаўзуць па сценахвісяць пад столлюпляскаюць лапкамі лістоўусміхаюцца шукаючы парыі апякаюць на сонцы каляровы тварыжонка правярае штоднялінію прысутнасцілісток да лістка просячывыклікае па імюі па прозвішчыпотым выводзіць на шпацырна ўзятай з конаўкі прывязіў цяністыя сады сноўпад месячык прыязныкорміць іх з рукі —глытаюць кропелькі срэбнай расыі вітаміны сонца і блакіт— глянь белыя браткі зацвілі ўначы — жонка кажа натхнёна— глянь заблакітнела над ятрышнікамі— глянь на свежы лісток радэндрона— глянь як калючкі ў кактуса пасівеліа я захінуты ў газеты і цішы радзюжку ўдыхаю фарбы друкарскай пахі — хоць не бачу, не чую — мушупад нос мармытаць: — Ах!<p>ЛЮСТЭРКА</p>Калі ў люстэрка гляджу бачу сябе і тоешто па-за мноюКалі ў вочы твае гляджу бачу цябе і сябеі ўсё што па-за намішто мы за сабой пакінулі што прамінулашто час аддаліўПакліч гэтанаблізь вачыма гэтае першаечыстаезялёнаесвежае —лацвей нам будзе разам праз стромы побач ісці — хоць бы з той гронкай бэзуякую тады не даў табе я...<p>НАД НЁМНАМ</p>
Перейти на страницу:

Похожие книги

Сонеты 97, 73, 75 Уильям Шекспир, — лит. перевод Свами Ранинанда
Сонеты 97, 73, 75 Уильям Шекспир, — лит. перевод Свами Ранинанда

Сонет 97 — один из 154-х сонетов, написанных английским драматургом и поэтом Уильямом Шекспиром. Этот сонет входит в последовательность «Прекрасная молодёжь», где поэт выражает свою приверженность любви и дружбы к адресату сонета, юному другу. В сонете 97 и 73, наряду с сонетами 33—35, в том числе сонете 5 поэт использовал описание природы во всех её проявлениях через ассоциативные образы и символы, таким образом, он передал свои чувства, глубочайшие переживания, которые он испытывал во время разлуки с юношей, адресатом последовательности сонетов «Прекрасная молодёжь», «Fair Youth» (1—126).    При внимательном прочтении сонета 95 мог бы показаться странным тот факт, что повествующий бард чрезмерно озабочен проблемой репутации юноши, адресата сонета. Однако, несмотря на это, «молодой человек», определённо страдающий «нарциссизмом» неоднократно подставлял и ставил барда на грань «публичного скандала», пренебрегая его отеческими чувствами.  В тоже время строки 4-6 сонета 96: «Thou makst faults graces, that to thee resort: as on the finger of a throned Queene, the basest Iewell will be well esteem'd», «Тобой делаются ошибки милостями, к каким прибегаешь — ты: как на пальце, восседающей на троне Королевы, самые низменные из них будут высоко уважаемыми (зная)»  буквально подсказывают об очевидной опеке юного Саутгемптона самой королевой. Но эта протекция не ограничивалась только покровительством, как фаворита из круга придворных, описанного в сонете 25. Скорее всего, это было покровительство и забота  об очень близком человеке, что несмотря на чрезмерную засекреченность, указывало на кровную связь. «Персонализированная природа во всех её проявлениях, благодаря новаторскому перу Уильяма Шекспира стала использоваться в английской поэзии для отражения человеческих чувств и переживаний, вследствие чего превратилась в неистощимый источник вдохновения для нескольких поколений поэтов и драматургов» 2023 © Свами Ранинанда.  

Автор Неизвестeн

Литературоведение / Поэзия / Лирика / Зарубежная поэзия