Читаем На білому світі полностью

Фросина кричала, пробувала втрачати свідомість і плакала.

Семен Федорович мужньо зніс тортури, дочекався світанку і городами побіг до Маланки:

— Не губи! Що хоч зроблю для тебе, тільки ж не видавай, бо пропаде мій авторитет і я разом з ним.

Жінка зневажливо подивилась на Коляду і вказала на двері:

— Іди, щоб я тебе ніколи й не бачила!

— Я тобі на хату грошей дам, тільки виїдь з Сосонки,— благав Семен Федорович.

— Ти не турбуйся про мене,— сказала Маланка.— Народиться син, то я йому такого батька не покажу. Іди, нещасний.

Наступного дня Макар Підігрітий відвіз Маланку до Косопільської лікарні.


*


Заручившись словом Маланки, що вона нікому нічого не розкаже, Коляда збоку подивився на свій авторитет і, зваживши все, побачив: він тримається чорт-зна на чому. А звітно-виборні збори наближались.

Спробував себе заспокоїти: урожай в Сосонці добрий, плани всі перевиконані, хліб на трудодні видав, може, й проголосують за нього? У розмові з кореспондентами Коляда міг сказати: «Я зробив, я організував». «На загальних зборах колгоспників,— роздумував Семен Федорович,— такі фрази проголошувати небезпечно, бо Савка Чемерис перший може заявити, що зовсім не Коляда вивів артіль у передові. А, крім Савки, є ще Гайворон, Сніп, Мирон та Макар…»

Семен Федорович викликав Горобця і зажадав, щоб усюди в звіті, де було написано «я», він виправив на «ми». З цього й почав свою передвиборну кампанію. По тому, як поводився Семен Федорович, можна було досить точно визначити, скільки днів залишалось до зборів. Усім, кого лиш зустрічав Коляда на вулиці або в конторі, він тикав свою руку і всміхався. Потім виясняв стан здоров'я стрічного, його родини, тещі, діда та баби і закінчував так:

— Коли що треба, то ви той… А я вже, значить, вам той… Та на збори ж приходьте…

Коляда, звичайно, за час своєї діяльності добре втямив, що всі усмішки до виборців та обіцянки не вирішать його долі. Для повного успіху треба, щоб на загальних зборах виступив представник райкому і авторитетно сказав колгоспникам:

— Є така думка, товариші, щоб рекомендувати на голову колгоспу товариша…

Тоді вже можна не сумніватись, що в залі піднімуть руки всі ті, до кого ти усміхався, кому обіцяв якусь дещицю і в кого розпитував про здоров'я тещі…

Без цього: «Є така думка…» — ти ще не голова.

«Таку думку» міг висловити тільки Бунчук. І Семен Федорович розробив детальний план наступу на Петра Йосиповича.

Семен Федорович сидів на нарадах і скромно вислуховував, як Бунчук хвалить його колгосп за виконання планів та за почин механізаторів. Петро Йосипович принципово не згадував прізвища Коляди. Цього простити Семен Федорович не міг і нагадав йому про себе. Не думайте, що Коляда вбіг до кабінету Бунчука зі словами образи, мовляв, забули про його заслуги в розвитку сільського господарства району.

Ні. Дізнавшись, що має приїхати комісія з обкому партії перевіряти заяву Мостового, Коляда підійшов до Макара і смиренно попросив поради, як йому поводитись, коли викличуть у справі Бунчука.

— Я ж, Макаре, ту кукурудзу хотів сіяти не з власної охоти… На бюро тоді виступав теж не тому, що зла Гайворонові бажав. Команда така була…

Підігрітий вилаяв його і сказав, щоб Коляда нарешті став чесною людиною та принциповим комуністом. Семен Федорович пообіцяв бути принциповим.

Про це ж саме Коляда шепнув і кільком головам колгоспів, які теж засіяли таємні гектари. Якимсь чином все це стало відомо Бунчуку, і Петро Йосипович одного разу сказав йому:

— Рано почав панахиду справляти, Семене Федоровичу.

— Таке скажете, Петре Йосиповичу!

— Я все знаю… Соломку стелиш, щоб легше падати було?

— Як сам не підстелиш, то ніхто ж не поможе. Я людина маленька. Все, що кажуть,— виконую. А доброго слова не почую про себе.

— Я нічого не забуваю, Семене Федоровичу.

— І я не забуваю, Петре Йосиповичу,— поспішив запевнити Коляда.

— Отож нема чого в Підігрітого поради просити. Думаєш, не знаю? Гайворон мені все виклав…

— Це вони до мене добираються, Петре Йосиповичу. Звітно-виборні збори скоро, а я їм, як у горлі кістка,— поскаржився.

— Ми будемо вирішувати питання, кого обирати на голову, Семене Федоровичу.

— Та хіба я не знаю,— соромливо промовив Коляда.

— Якщо знаєш, то йди… і, одним словом, без мітингів,— попередив Бунчук.

— Розумію, Петре Йосиповичу.


*


Бунчук з дня на день чекав появи обкомівської комісії. Минув тиждень, другий, але ніхто не приїжджав. Кілька разів він дзвонив, щоб промацати ситуацію в обкомі, але йому сказали, що заява Мостового у першого секретаря, а він саме виїхав з делегацією до Угорщини. І в Бунчука з'явилась надія, що, може, взагалі не буде ніякої комісії. Секретар обкому партії, хоч і нова людина в цих краях, напевне, оцінив його здібності, адже Косопільський район перевиконав усі зобов'язання, зібрав хороший урожай…

«А чия це заслуга? — ходячи по кабінету, роздумував Петро Йосипович.— Моя. І хто надаватиме значення якійсь заяві Мостового? Переможців не судять».

Перейти на страницу:

Похожие книги

Точка опоры
Точка опоры

В книгу включены четвертая часть известной тетралогия М. С. Шагинян «Семья Ульяновых» — «Четыре урока у Ленина» и роман в двух книгах А. Л. Коптелова «Точка опоры» — выдающиеся произведения советской литературы, посвященные жизни и деятельности В. И. Ленина.Два наших современника, два советских писателя - Мариэтта Шагинян и Афанасий Коптелов,- выходцы из разных слоев общества, люди с различным трудовым и житейским опытом, пройдя большой и сложный путь идейно-эстетических исканий, обратились, каждый по-своему, к ленинской теме, посвятив ей свои основные книги. Эта тема, говорила М.Шагинян, "для того, кто однажды прикоснулся к ней, уже не уходит из нашей творческой работы, она становится как бы темой жизни". Замысел создания произведений о Ленине был продиктован для обоих художников самой действительностью. Вокруг шли уже невиданно новые, невиданно сложные социальные процессы. И на решающих рубежах истории открывалась современникам сила, ясность революционной мысли В.И.Ленина, энергия его созидательной деятельности.Афанасий Коптелов - автор нескольких романов, посвященных жизни и деятельности В.И.Ленина. Пафос романа "Точка опоры" - в изображении страстной, непримиримой борьбы Владимира Ильича Ленина за создание марксистской партии в России. Писатель с подлинно исследовательской глубиной изучил события, факты, письма, документы, связанные с биографией В.И.Ленина, его революционной деятельностью, и создал яркий образ великого вождя революции, продолжателя учения К.Маркса в новых исторических условиях. В романе убедительно и ярко показаны не только организующая роль В.И.Ленина в подготовке издания "Искры", не только его неустанные заботы о связи редакции с русским рабочим движением, но и работа Владимира Ильича над статьями для "Искры", над проектом Программы партии, над книгой "Что делать?".

Афанасий Лазаревич Коптелов , Виль Владимирович Липатов , Дмитрий Громов , Иван Чебан , Кэти Тайерс , Рустам Карапетьян

Фантастика / Современная русская и зарубежная проза / Современная проза / Cтихи, поэзия / Проза / Советская классическая проза
Плаха
Плаха

Самый верный путь к творческому бессмертию – это писать sub specie mortis – с точки зрения смерти, или, что в данном случае одно и то же, с точки зрения вечности. Именно с этой позиции пишет свою прозу Чингиз Айтматов, классик русской и киргизской литературы, лауреат самых престижных премий, хотя последнее обстоятельство в глазах читателя современного, сформировавшегося уже на руинах некогда великой империи, не является столь уж важным. Но несомненно важным оказалось другое: айтматовские притчи, в которых миф переплетен с реальностью, а национальные, исторические и культурные пласты перемешаны, – приобрели сегодня новое трагическое звучание, стали еще более пронзительными. Потому что пропасть, о которой предупреждал Айтматов несколько десятилетий назад, – теперь у нас под ногами. В том числе и об этом – роман Ч. Айтматова «Плаха» (1986).«Ослепительная волчица Акбара и ее волк Ташчайнар, редкостной чистоты души Бостон, достойный воспоминаний о героях древнегреческих трагедии, и его антипод Базарбай, мятущийся Авдий, принявший крестные муки, и жертвенный младенец Кенджеш, охотники за наркотическим травяным зельем и благословенные певцы… – все предстали взору писателя и нашему взору в атмосфере высоких температур подлинного чувства».А. Золотов

Чингиз Айтматов , Чингиз Торекулович Айтматов

Проза / Советская классическая проза