Читаем На білому світі полностью

«Вона, мабуть, у Світлани»,— сказали йому дівчата. Ще здалеку почув голосні розмови і сміх у хаті Підігрітого. Заглянув у вікно: за столом сиділи Максим, Софія, Юхим і Степка, осторонь стояв Платон, Світлана розставляла чарки. Потім Гайворон щось сказав і попрощався з усіма за руку. Дмитро помітив, як сумно дивилась на Платона Степка. Злість закипіла в грудях Кутня. Так ось чого вона прибігла в Сосонку! Старе згадала.

Дмитро зайшов у сіни і довго не міг намацати клямку хатніх дверей.

— Платоне, посидь хоч хвилину,— почув голос Світлани.

— А може, йому з нами не цікаво, — це Степка.

— Я мушу йти, Наталчині батьки приїхали… і професор.

Нарешті Дмитро знайшов клямку і шарпнув двері.

— Додому! — ще з порога крикнув, ненависним поглядом вп'явшись у дружину.

У хаті раптом стало тихо. Від несподіванки Степка забилась у куток.

— Додому! — махнув рукою Кутень і ненароком зачепив мисника. На підлогу посипались миски.

Платон узяв гостя за руку і спокійно:

— Ти чого розкричався?

Дмитро вирвався, підбіг до Степки:

— Додому! На побачення прийшла зі своїми ухажорами… чи мирову запивати?

— Сьогодні мій день народження. Це я запросила,— промовила розгублена Світлана.

— Я не знаю і не хочу знати, що у вас тут за збіговисько!

— Якщо прийшов у гості, то сідай з нами,— підвівся Максим.— А як не хочеш, то он двері.

— Збирайся! — не звертаючи уваги на Максима, сказав Степці Кутень.

— Я не піду!

— Що?!

— Не піду,— повторила Степка.— 3 таким хамом і говорити не хочу. Людей посоромився б.

— Що мені люди? Що? — кричав Кутень, силою витягаючи Степку з-за столу.

Її лице скривилось від болю.

— Пусти! — підійшов до Кутня Платон. Погляд Гайворона не віщував нічого хорошого, і Дмитро випустив Степчину руку.

— Ну почекай, прийдеш додому! — погрозив Кутень.— Я тобі покажу коханців! І ти ще мене згадаєш, Гайвороне! Згадаєш!

Кинув нищівний погляд на Степку і грюкнув дверима.

— Ось ми разом і підемо. До побачення,— сказав Платон і теж вийшов.


*


Для Наталки приїзд батьків був несподіваним. Чого вони приїхали? Напевне, їх викликав Платон, хоча вона просила ні в якому разі не робити цього. Знала, чим може закінчитись цей приїзд. Батьки заберуть її додому, покладуть в якусь клініку і хто зна, коли вона ще зможе повернутися сюди. Та й чи повернеться… І будуть лише в пам'яті Платон, Сосонка, Васько та голубий візок. Добре, що в її житті хоч на кілька місяців з'явився голубий візок. Він доповнив її щастя, бо возив щодня до людей, які чекали на неї. Мало, дуже мало зробила для них Наталка, але ж люди вірили, що вона хотіла зробити для них багато…

Тепер на голубому візку їздить до людей Васько. Якось Наташа сказала йому:

— Я хочу, Васю, щоб ти все своє життя був на голубому візку…

— А як я льотчиком буду або… художником? — не зрозумів, про що говорить Наташа.

— Ким би ти не був, а проживи так, щоб тебе завжди чекали люди, щоб ти їм був потрібний…


…Коли Наташа злягла, Платон упав у відчай: що він робитиме з нею? Адже жінці потрібен догляд, а для Васькових рученят це занадто важкий тягар. Викликати матір? Наталка нізащо не хотіла, щоб вона приїжджала. Платон не міг зрозуміти Наталчиної впертості. Але даремно турбувався Платон, що нікому буде доглянути дружину. Кожного дня до Наташі приходили подруги, сусіди і навіть жінки, яких вона мало й знала.

Лікар, який приїжджав через день-два, радив відправити її до спеціальної клініки і натякнув, що, можливо, потрібна буде операція. Платон написав листа Нарбутовим.

Надвечір Васько прибіг на поле і сказав братові, що приїхали Ольга Аркадіївна, Михайло Костянтинович та професор. Зупинивши якусь машину, Платон з Васьком добрались додому. Двері кімнати, де лежала Наташа, були щільно причинені, а на кухні сидів зажурений Нарбутов. Гайворон помітив, як постарів Михайло Костянтинович.

— Погані наші справи, Платоне,— зустрів його Нарбутов.

— Що сказав професор?

— Ще поки нічого. Вони там з Ольгою… Але я сам бачу.

Більше вони і не сказали нічого один одному, бо прийшов виконавець і викликав Гайворона в правління.

— Я постараюсь скоро прийти, Михайле Костянтиновичу.

Підписав наряди на добрива і поспішав додому. Степка побачила його у вікно, шепнула Світлані:

— Поклич.

Платон довго відмовлявся, але все ж Світлана затягнула його в хату:

— Посидь, зараз хлопці прийдуть.

— А що у вас за свято?

— Мої іменини.

— Велика рости, а я піду. Колись ми ще вип'ємо за твоє здоров'я,— пообіцяв.

— А ти заглянь до тієї кімнати, там хтось є.— Світлана відчинила двері, і Платон побачив Степку.

— У мене стільки роботи, стільки роботи! — Світлана залишила їх удвох.

— Здрастуй, Платоне.

— Здрастуй,— руки не подав, лиш вклонився.

— Не думав мене побачити?

— Ні,— признався.

— Хоч би поздоровив мене…

— З чим?

— З одруженням… Я ж заміж вийшла, чи не знаєш? На весілля просила — не прийшов… Гордий.

— Вітаю… Як ти поживаєш, Степко?

— Як у раю! — Дівчина стояла перед ним, грайливо похитуючись на своїх довгих красивих ногах, і тільки жагучі розкосі очі видавали її, бо в них була якась невимовна туга.— Мене там носять на руках…

— Дуже радий за тебе… Не скучаєш за Сосонкою?

Перейти на страницу:

Похожие книги

Точка опоры
Точка опоры

В книгу включены четвертая часть известной тетралогия М. С. Шагинян «Семья Ульяновых» — «Четыре урока у Ленина» и роман в двух книгах А. Л. Коптелова «Точка опоры» — выдающиеся произведения советской литературы, посвященные жизни и деятельности В. И. Ленина.Два наших современника, два советских писателя - Мариэтта Шагинян и Афанасий Коптелов,- выходцы из разных слоев общества, люди с различным трудовым и житейским опытом, пройдя большой и сложный путь идейно-эстетических исканий, обратились, каждый по-своему, к ленинской теме, посвятив ей свои основные книги. Эта тема, говорила М.Шагинян, "для того, кто однажды прикоснулся к ней, уже не уходит из нашей творческой работы, она становится как бы темой жизни". Замысел создания произведений о Ленине был продиктован для обоих художников самой действительностью. Вокруг шли уже невиданно новые, невиданно сложные социальные процессы. И на решающих рубежах истории открывалась современникам сила, ясность революционной мысли В.И.Ленина, энергия его созидательной деятельности.Афанасий Коптелов - автор нескольких романов, посвященных жизни и деятельности В.И.Ленина. Пафос романа "Точка опоры" - в изображении страстной, непримиримой борьбы Владимира Ильича Ленина за создание марксистской партии в России. Писатель с подлинно исследовательской глубиной изучил события, факты, письма, документы, связанные с биографией В.И.Ленина, его революционной деятельностью, и создал яркий образ великого вождя революции, продолжателя учения К.Маркса в новых исторических условиях. В романе убедительно и ярко показаны не только организующая роль В.И.Ленина в подготовке издания "Искры", не только его неустанные заботы о связи редакции с русским рабочим движением, но и работа Владимира Ильича над статьями для "Искры", над проектом Программы партии, над книгой "Что делать?".

Афанасий Лазаревич Коптелов , Виль Владимирович Липатов , Дмитрий Громов , Иван Чебан , Кэти Тайерс , Рустам Карапетьян

Фантастика / Современная русская и зарубежная проза / Современная проза / Cтихи, поэзия / Проза / Советская классическая проза
Плаха
Плаха

Самый верный путь к творческому бессмертию – это писать sub specie mortis – с точки зрения смерти, или, что в данном случае одно и то же, с точки зрения вечности. Именно с этой позиции пишет свою прозу Чингиз Айтматов, классик русской и киргизской литературы, лауреат самых престижных премий, хотя последнее обстоятельство в глазах читателя современного, сформировавшегося уже на руинах некогда великой империи, не является столь уж важным. Но несомненно важным оказалось другое: айтматовские притчи, в которых миф переплетен с реальностью, а национальные, исторические и культурные пласты перемешаны, – приобрели сегодня новое трагическое звучание, стали еще более пронзительными. Потому что пропасть, о которой предупреждал Айтматов несколько десятилетий назад, – теперь у нас под ногами. В том числе и об этом – роман Ч. Айтматова «Плаха» (1986).«Ослепительная волчица Акбара и ее волк Ташчайнар, редкостной чистоты души Бостон, достойный воспоминаний о героях древнегреческих трагедии, и его антипод Базарбай, мятущийся Авдий, принявший крестные муки, и жертвенный младенец Кенджеш, охотники за наркотическим травяным зельем и благословенные певцы… – все предстали взору писателя и нашему взору в атмосфере высоких температур подлинного чувства».А. Золотов

Чингиз Айтматов , Чингиз Торекулович Айтматов

Проза / Советская классическая проза