На крилах пісень

Росла в гаю кон­ва­лiя
Пiд ду­бом ви­со­ким,
Захищалась вiд не­го­ди
Пiд вiт­тям ши­ро­ким.

Та не­дов­го нав­тi­ша­лась

Конвалiя бi­ла, -
I їй ру­ка чо­ло­вi­ча
Вiку вко­ро­ти­ла.

Ой по­нес­ли кон­ва­лiю

У ви­со­ку за­лу,
Понесла її з со­бою
Панночка до ба­лу.

Ой на ба­лi ве­се­лая

Музиченька грає,
Конвалiї та му­зи­ка
Бiдне сер­це крає.

То ж пан­ноч­ка в ве­се­ло­му

Вальсi зак­ру­ти­лась,
А в кон­ва­лiї го­лов­ка
Пов'яла, схи­ли­лась.

Промовила кон­ва­лiя:

"Прощай, гаю ми­лий!
I ти, ду­бе мiй ви­со­кий,
Друже мiй єди­ний!"

Та й за­мовк­ла. Бай­ду­жою

Панночка ру­кою
Тую квi­точ­ку зiв'ялу
Кинула до­до­лу.

Може, й то­бi, моя па­яно.

Колись до­ве­деться
Згадать тую кон­ва­лiю,
Як щас­тя ми­неться.

Недовго й ти, моя пан­но,

Будеш утi­ша­тись
Та по ба­лах у ве­се­лих
Таночках зви­ва­тись.

Може, ко­лись оцей ми­лий,

Що так лю­бить ду­же,
Тебе, квi­точ­ку зiв'ялу,
Залишить бай­ду­же!..

[Волинь, 30/Х 1884]

НАПРОВЕСНІ

Не дивуйтесь, що квітом прекрасним
Розцвілася дівчина несміла, –
Так під промінням сонечка ясним
Розцвітає первісточка біла.

Не дивуйтесь, що думи глибокі

Будять речі та сльози пекучі, –
Так напровесні дзвінкі потоки
Прудко, гучно збігають із кручі.

Не дивуйтесь, що серце так рв’яно,

Щиро прагне і волі, і діла, –
Чули ви, як напровесні рано
Жайворонкова пісня бриніла?..

СОNТRА SРЕМ SРЕRО! [7]

Гетьте, ду­ми, ви хма­ри осiн­нi!
То ж те­пе­ра вес­на зо­ло­та!
Чи то так у жа­лю, в го­ло­сiн­нi
Проминуть мо­ло­дiї лi­та?

Нi, я хо­чу крiзь сльози смi­ятись,

Серед ли­ха спi­ва­ти пiс­нi,
Без на­дiї та­ки спо­дi­ва­тись,
Жити хо­чу! Геть, ду­ми сум­нi!

Я на вбо­гiм сум­нiм пе­ре­ло­зi

Буду сi­ять бар­вис­тi квiт­ки,
Буду сi­ять квiт­ки на мо­ро­зi,
Буду лить на них сльози гiр­кi.
I вiд слiз тих га­ря­чих роз­та­не
Та ко­ра льодо­вая, мiц­на,
Може, квi­ти зiй­дуть - i нас­та­не
Ще й для ме­не ве­се­ла вес­на.

Я на го­ру кру­ту крем'яную

Буду ка­мiнь важ­кий пi­дiй­мать
I, не­су­чи ва­гу ту страш­ную,
Буду пiс­ню ве­се­лу спi­вать.

В дов­гу, тем­ную нiч­ку не­вид­ну

Не сту­лю нi на хвильку очей -
Все шу­ка­ти­му зiр­ку про­вiд­ну,
Ясну вла­дар­ку тем­них но­чей.

Так! я бу­ду крiзь сльози смi­ятись,

Серед ли­ха спi­ва­ти пiс­нi,
Без на­дiї та­ки спо­дi­ва­тись,
Буду жи­ти! Геть, ду­ми сум­нi!

[2 трав­ня 1890 р.]

КОЛИ ВТОМЛЮСЯ Я ЖИТТЯМ ЩОДЕННИМ