НА СХІД ВІД ЕДЕМУ

Навколо невеличких багать, на яких кипіло спільне вариво, можна було почути різні розмови — тільки ніхто й ніколи не торкався особистого. Адам почув про розвиток організації ІРС — Індустріальні робітники світу — і про її сердитих янголів. Він слухав філософські дискусії про метафізику, естетику, безособовий досвід. Його співнічліжниками могли бути убивця, священик-розстрига або віровідступник, професор, зігнаний з теплого місця тупими колегами, відлюдник, який втікає від спогадів, грішний архангел і сущий диявол, і кожен з них приносив частки своїх думок до багаття, як приносять моркву, картоплю, цибулю, м’ясо, щоб зварити суп. Адам навчився голитися уламком скла, розпізнавати будинок, у який можна постукати і попросити милостиню. Він навчився уникати ворожу поліцію, як і ладнати з нею, навчився цінувати жінку за сердечне тепло.

Адам прийняв таке нове життя залюбки. Коли осінь торкнулася дерев, він уже дістався Омахи і без питань, без причин, без думок подався на південний захід, пробрався через гори і з полегшенням опинився у Південній Каліфорнії. Він блукав біля моря з кордону на північ аж до Сан-Луїс-Обіспо, він навчився ловити у припливній воді морські вушка, вугрів, мідій та окунів, копатися на відмілинах у пошуках молюсків, ставити сильця з риболовної жилки на кроликів у дюнах. І він лежав на розпеченому сонцем піску і лічив хвилі.

Весна знову погнала його на схід, але вже не так швидко, як раніше. Літо у горах прохолодне, а горяни добрі, як бувають добрими самотні люди. Адам знайшов роботу в однієї вдовиці біля Денвера і скромно ділив з нею стіл і ліжко, поки холоди знову не погнали його на південь. Він пройшов по Ріо-Гранде повз Альбукерк і Ель-Пасо, проминув Великий Згин, а там повз Ларедо дістався Браунсвіля. Він вивчив іспанські слова, що позначали їжу і втіхи, а ще він дізнався, що навіть у дуже бідних людей завжди знайдеться і що віддати, і бажання віддати. У нього виникла любов до бідних людей, яку він не міг би відчувати, якби не був бідний сам. Зараз Адам уже став досвідченим бродягою і використовував покірність як робочий принцип. Він був худий, засмаглий, умів приховувати власну особистість, поки в ньому не прокидалися гнів або заздрість. Голос у нього став м’який, він засвоїв багато говірок і діалектів, тому його мовлення ніде не звучало, як чуже. То була велика безпека волоцюги, захисний покров. Він їздив потягами дуже нечасто, оскільки злість до бродяг зростала через жорстокість ІРС і посилення лютих репресій проти них. Адама якось заарештували за бродяжництво. Його налякала різка брутальність поліції і в’язнів, тому він тримався подалі від скупчень волоцюг. Він після того мандрував сам і пильнував, щоб бути поголеним і чистим.

Коли знову прийшла весна, Адам подався на північ. Він відчув, що його час спокою і миру закінчився. Він налаштувався на північ — до Карла і до майже згаслих спогадів дитинства.

Адам швидко пересувався безмежним Східним Техасом, Луїзіаною, околицями Міссісіпі й Алабами до кордонів Флориди. Він відчував, що мусить квапитися. Негри були достатньо бідні, щоб виявляти доброту, але вони не мали віри до білої людини, хоч якою б вона не була бідною, а білі бідняки боялися чужаків.

Поблизу Таллагассі його схопили люди шерифа, визнали волоцюгою і відправили у дорожню бригаду. Саме в такий спосіб будували дороги. Його засудили на шість місяців. Потім відпустили і тут-таки знову затримали на шість місяців. Так він дізнався, що люди вважають інших людей звірами і що ладнати з ними можна, лише ставши звіром самому. Чисте обличчя, відкрите обличчя, погляд просто у вічі — все це привертало увагу, а привернена увага закінчувалася покаранням. Адам думав про те, як чоловік, який учиняє щось гидке й жорстоке, шкодить сам собі й мусить покарати іншого за цю шкоду. Працювати під наглядом озброєних вартових, бути прикутим на ніч до ланцюга за гомілку — то були прості заходи перестороги, але безжальні побої канчуком за найменший прояв волі, за найтоншу дещицю гідності, схоже, виказували, що охорона боїться арештантів, а зі свого армійського досвіду Адам знав, що налякана людина — звір небезпечний. І Адам, як усі в цьому світі, боявся того, що можуть зробити побої з його тілом і духом. Він зігнав зі свого обличчя будь-який вираз, а з очей — будь-який блиск і став майже безмовним. Пізніше він дивувався не стільки тому, що з ним таке сталося, скільки тому, що він зумів пережити це, причому з мінімумом болю. Це ж просто тріумф самовладання — бачити, як людину лупцюють, допоки у неї на спині крізь порепані м’язи не проступить щось біле і волого-блискуче, і не виявляти й тіні жалості, гніву, цікавості. Й Адам цього навчився.