НА СХІД ВІД ЕДЕМУ

Так, звісно, подумав Семюель, це очі. Лише двічі в житті бачив він такі очі — не схожі на людські. А ще він подумав — це ніч і місяць. Ну, який взагалі може бути зв’язок між золотавим чоловіком, якого повісили стільки років тому, і ніжною, тендітною майбутньою матір’ю? Лайза має рацію. Моя фантазія приведе мене колись прямісінько до пекла. Треба відкинути ці дурниці, інакше я шукатиму в цій нещасній дівчині зло. Ось так можна потрапити до пастки. Тепер добре подумай і відкинь усе. Якась випадкова подібність розрізу і кольору очей, от і все. Але ні, справа не в тім. Це погляд, який не стосується розрізу й кольору. Чому ж у тому погляді криється зло? Може, такий погляд подеколи з’являється і на святому обличчі. Так, припини свої вигадки і хай це тебе більше не тривожить — ніколи. Семюель здригнувся. Доведеться поставити огорожу від гусей навколо своєї могили.

І Семюель Гамільтон твердо вирішив допомагати всіма силами створенню в Салінас-Веллі Едему, як таємну спокуту за свої огидні думки.

2

Коли Семюель зайшов уранці до кухні, Лайза Гамільтон з розпашілими щоками-яблучками гасала, як пантера у клітці, біля пічки. Вогонь від дубових дров аж гудів у відсунутій в’юшці, пічка розпалювалася, щоб пекти хліб, тісто на яке вже добряче підійшло в діжці. Лайза встала до світанку. Як завжди. Вона вважала за гріх як лежати в ліжку після сходу сонця, так і не лежати після його заходу. Ні те, ні те не було чеснотою. Лише одна людина на цілому світі могла безкарно вилежуватися між хрусткими напрасованими простирадлами після світанку, після сходу сонця й аж до середини ранку — її наймолодший, її останній син Джо. Тепер на ранчо залишилися тільки двоє з дітей — Том і Джо. Том, здоровенний і рудий, з красивими пишними вусами, сидів зараз за кухонним столом, відкотивши рукава до зап’ястків, як вимагають гарні манери. Лайза наливала з глека рідке тісто на пательню з мильного каменю. Гарячі оладки підходили подушечками, бульбашки на них аж кипіли, як лава у вулкані, поки їх не перегортали. Вони були веселого темно-жовтого кольору, з коричневими смужками. Вони смачно пахли на всю кухню.

Семюель прийшов з двору, де вмивався. Обличчя його і борода блищали від води, і він теж опустив рукава своєї синьої сорочки, увійшовши до кухні. Місіс Гамільтон не допускала закасаних рукавів за столом. Вони означали або незнання чемних манер, або зневагу до них.

— Я трохи запізнився, мамо,— вибачився Семюель.

Вона не подивилася в його бік. Її дерев’яна лопатка нагадувала змію, готову до нападу, а гарячі оладки шипіли білими боками на пательні.

— О котрій годині ти повернувся додому? — спитала вона.

— Було пізно, пізно. Десь близько одинадцятої. Я не подивився на годинник, боявся тебе розбудити.

— Я не прокинулася,— суворо промовила Лайза.— Можливо, ти вважаєш, що дуже корисно вештатися ночами, але Господь Бог з цим розбереться, він знає, що до чого.

Усім було відомо, що Лайза Гамільтон і Господь Бог мали однакові погляди практично на кожне питання. Вона обернулася і поставила перед Томом тарілку з хрусткими гарячими оладками.

— І яке воно, оте угіддя Санчесів? — спитала вона.

Семюель підійшов до дружини, нахилився до неї з висоти свого зросту і поцілував у круглу червону щоку.

— Доброго ранку, мамо. Дай мені своє благословення.

— Благословляю тебе,— машинально відповіла Лайза.

Семюель сів за стіл і сказав:

— Благословляю тебе, Томе. Що ж, містер Траск там усе серйозно змінює. Він перебудовує старий дім, щоб оселитися в ньому.

Лайза різко обернулася від пічки.

— Отой, де роками спали корови й свині?

— Так, але він зірвав підлоги, висадив віконні рами. Там усе нове, відремонтоване.

— Він ніколи не позбудеться смороду свиней,— твердо заявила Лайза.— Їдкість, яку залишають свині, нічим не змити і не вивести.

— Чому ж, я заходив у дім, усе оглянув, мамо, і пахло там тільки фарбою.

— А коли фарба висохне, проступить свинячий сморід.

— Він заклав сад, по якому течуть струмочки, виділив там місце для квітника, троянд тощо, а ще з Бостона прибудуть якісь кущі.

— Не знаю, як Господь Бог мириться з таким марнотратством,— невблаганно промовила Лайза.— Це не означає, щоправда, що мені не подобаються троянди.

— Він обіцяв дати мені черешки,— повідомив Семюель.

Том доїв оладки і розмішав цукор у каві.

— А що він за чоловік, тату?

— Думаю, хороший чоловік,— гарна мова, ясний розум. Він схильний до фантазій...

— Чиє б нявчало, а твоє мовчало,— втрутилася Лайза.

— Знаю, мамо, знаю. Але ти ніколи не думала, що мої фантазії стосуються того, чого у мене немає? У містера Траска фантазії практичні, а ще у нього водяться гроші, щоб їх утілити в життя. Він хоче перетворити свої угіддя на сад, і він це зробить.

— А дружина у нього яка? — не вгамовувалася Лайза.

— Вона дуже молода і дуже гарна. Тиха, спокійна, мовчазна, і скоро у неї народиться первісток.

— Я це знаю,— повідомила Лайза.— А як її звали до заміжжя?

— Не знаю.

— А звідки вона родом?

— Не знаю.

Лайза поставила перед чоловіком тарілку оладок, налила йому кави, потім долила кави у Томову чашку.

— Про що ж ти тоді довідався? А як вона одягається?