НА СХІД ВІД ЕДЕМУ

— Я думав, якийсь вітер роздмухав жаринки у моїй дурнуватій голові, а тепер я чую у вашому голосі, що все це відбувається і з вами. Я відчуваю над цим будинком крила. Я відчуваю наближення жаху.

— Я також.

— Знаю. Через це я не знаходжу звичної втіхи у своїй дурості. Ці пологи пройшли надто швидко, надто легко,— немов народжувала кицька. І мені страшно за цих кошенят. Жахливі думки вгризаються у мій мозок.

— Що ви хочете сказати? — утретє повторив Лі.

— Мені потрібна моя дружина,— вигукнув Семюель.— Жодних мрій, жодних привидів, жодних нісенітниць. Вона потрібна мені тут. Кажуть, шахтарі беруть із собою у копальні канарок для перевірки повітря. Лайза не займається нісенітницями. Бачите, Лі, якщо Лайза побачить привида, то це буде привид, а не уламок фантазії. Якщо Лайза відчує загрозу, ми замкнемо двері на засув.

Лі підійшов до кошика і подивився на немовлят. Йому довелося пильно вдивлятися, бо світло дня швидко згасало.

— Вони сплять,— сказав він.

— Дуже скоро вони почнуть верещати. Лі, можете запрягти двоколку і з’їздити по мою Лайзу? Скажіть, що вона мені тут дуже потрібна. Якщо Том ще вдома, перекажіть, щоб він припильнував за хазяйством. Якщо ні, я його відправлю зранку. А якщо Лайза не схоче їхати, перекажіть, що нам тут не обійтися без жіночої руки і без проникливих жіночих очей. Вона зрозуміє, про що йдеться.

— Я все зроблю,— відповів Лі.— Можливо, ми просто лякаємо один одного, як двоє малюків у темряві.

— І я про це думав. А ще, Лі, скажіть їй, що я поранив руку на бурінні свердловини. Заради Бога, не прохопіться, як воно сталося насправді.

— Я принесу сюди лампи і поїду. Нам буде значно спокійніше, якщо вона буде тут.

Коли Лі від’їхав у темряві, Семюель узяв лампу в ліву руку. Йому довелося поставити її на стіл, щоб повернути ручку дверей до спальні. Кімната була занурена у чорноту, а світло гасової лампи тяглося догори і не досягало ліжка.

Голос Кейті з ліжка прозвучав енергійно і гостро.

— Зачиніть двері. Мені не потрібне світло. Адаме, йди геть! Я хочу бути в пітьмі — сама!

— Я хочу залишитися біля тебе,— хрипко попросив Адам.

— Ти мені не потрібен.

— Я залишуся.

— Ну і залишайся. Але більше не розмовляй. А ви зачиніть двері й заберіть свою лампу.

Семюель повернувся до вітальні. Він поставив лампу на стіл біля кошика і подивився на маленькі личка поснулих немовлят. Очі в них були міцно заплющені, й вони трошки засопіли, незадоволені світлом. Семюель погладив пальцем гарячі лобики. Один з близнюків розтулив ротик і широко позіхнув, а потім знову заснув. Семюель переставив лампу, підійшов до вхідних дверей, відчинив їх і вийшов з дому.

Вечірня зоря сяяла так яскраво, що здавалося, ніби вона спалахує і розсипається, коли котиться до західних гір. Повітря завмерло, і Семюель відчув, як пахне нагрітий сонцем полин. Ніч була дуже темна. Семюель здригнувся від несподіванки, почувши чийсь голос із пітьми.

— Як вона?

— Хто там? — спитав Семюель.

— Це я, Кролик.

Чоловік виринув з чорноти і намалювався в світлі прочинених дверей.

— Ти про мати, Кролику? Ну, з нею все гаразд.

— Лі сказав — двійня.

— Так і є. Хлопчики-близнюки. Що може бути краще? Гадаю, містер Траск тепер гори зверне. Виростить урожай льодяників на паличці... Знаєш, Кролику,— Семюель сам не відав, чому змінив тему,— на що ми сьогодні наштовхнулися, коли бурили? На метеорит.

— А що воно таке, містере Гамільтон?

— Зірка, яка впала на землю мільйон років тому.

— І ви на неї наштовхнулися? Оце-то так! А як ви собі руку поранили?

— Мало не сказав — об падучу зірку,— Семюель розсміявся.— Насправді зовсім не так цікаво. Порізався об інструмент.

— Сильно?

— Та не дуже.

— Двоє хлопчиків,— сказав Кролик.— Моя стара заздритиме.

— Може, зайдеш, Кролику, посидимо?

— Ні, дякую. Треба трохи поспати. Здається, що з кожним роком мого життя ранок приходить дедалі раніше.

— Так і є, Кролику. Тоді — на добраніч.

Лайза Гамільтон приїхала о четвертій ранку. Семюель спав у кріслі, йому снилося, що він ухопив розжарений залізний брус і не може його випустити з рук. Лайза збудила його й оглянула поранену руку, перш ніж подивилася на немовлят. Вправно роблячи все те, що він робив по-чоловічому незграбно, вона віддала йому накази і випровадила. Він мусив негайно встати, осідлати Різдвянку і їхати прямо до Кінг-Сіті. Хай яка рання година, а він мусить розштовхати отого нікчемного лікаря, і хай той негайно полікує йому руку. Якщо особливої загрози немає, він може повернутися додому й чекати. І це просто злочин залишити напризволяще власну останню дитину: хлопець, сам ще зовсім немовля, у якійсь дірі в землі, а поруч нікого, хто б ним опікувався. Така справа мала би привернути увагу самого Господа Бога.

Якщо Семюель прагнув реалістичності й діяльності, він їх отримав. Дружина вирядила його з угіддя ще вдосвіта. Руку йому перебинтували об одинадцятій, і вже о п’ятій по обіді він сидів у власному кріслі за власним столом, і його била пропасниця, а Том варив для нього курячий бульйон.