НА СХІД ВІД ЕДЕМУ

Тут з порогу спокійно заговорила Кейті.

— Він доволі давно не мав жодного вихідного. Відпочинок піде йому на користь.

— Звісно,— погодився Адам.— Я про це якось не подумав. Розважся. Якщо мені щось знадобиться, я звернуся до когось із теслярів.

— Робітники їхати додому, неділя.

— Покличу індіанця. Лопес допоможе.

Лі відчув на собі погляд Кейті.

— Лопес п’яний. Роздобути пляшка віскі.

— Я не безпорадний, Лі,— Адам почав дратуватися.— Годі сперечатися.

Лі поглянув на Кейті, яка стояла в дверях. Він опустив повіки.

— Може, моя повернутися пізно,— сказав він, і йому здалося, що він побачив, як у неї між очима пробігли і зникли дві темні лінії. Він відвернувся.

— До побачень.

Кейті повернулася до себе в кімнату, коли настав вечір. О пів на восьму Адам постукав у двері.

— Я приніс тобі вечерю, люба моя. Зовсім трошки.

Двері розчахнулися, ніби вона стояла за ними і чекала. Вона була вдягнена у свій охайний дорожній костюм — жакет, обшитий чорною тасьмою, з чорними оксамитовими лацканами і великими гагатовими ґудзиками. На голові у неї був солом’яний капелюшок з широкими крисами і маленькою тулією; він був заколотий довгими булавками з гагатовими намистинами. Адам від подиву розтулив рота.

Вона не дала йому сказати слова.

— Я звідси зараз їду,— заявила вона.

— Кейті, що це означає?

— Я тобі вже говорила.

— Не говорила.

— Ти просто не слухав. Але менше з тим.

— Я тобі не вірю.

Голос її звучав мертво й металево.

— Мені начхати, віриш ти чи ні. Я їду.

— Але малюки...

— Викинь їх в один зі своїх колодязів.

Адама охопила паніка.

— Кейті, ти хвора! — закричав він.— Ти не можеш поїхати — не від мене — тільки не від мене.

— Нічого не можу для тебе зробити. Жодна жінка не може нічого для тебе зробити. Ти дурень.

Це слово пробилося крізь його затуманену свідомість. Несподівано його руки ухопили її за плечі й сильно штовхнули назад. Вона похитнулася, а він вихопив ключ, хряснув дверима і замкнув двері ззовні.

Адам стояв, важко дихаючи, нахиливши голову до фільонки, й істерична недуга заливала його отрутою. Він чув дружинині спокійні, виважені рухи. Ось вона висунула якусь шухляду, й у нього майнула думка — вона залишається. Потім якийсь легкий щиголь, який він не розпізнав. Він майже торкався вухом дверей.

Її голос прозвучав так близько, що він відсахнувся. Тон був глибокий, м’який.

— Любий,— сказала вона ніжно,— я не думала, що ти так це сприймеш. Мені дуже шкода, Адаме.

Дихання хрипко виривалося у нього з горла. Тремтячою рукою він спробував відімкнути двері, але ключ упав на підлогу, коли він його повернув. Адам розчахнув двері. Кейті стояла за три кроки. В правій руці вона тримала його кольт сорок п’ятого калібру, і чорний отвір його ствола дивився просто на Адама. Чоловік зробив до неї один крок — і побачив, що курок зведений.

Вона вистрелила. Здоровенна куля влучила йому в плече, розтрощила й вирвала шматок лопатки. Спалах і гуркіт оглушили його, він заточився і впав на підлогу. Вона неквапно наблизилася до нього, обережно, як до пораненого звіра. Він утупився їй в очі, які відсторонено роздивлялися його. Вона жбурнула револьвер на підлогу біля нього і вийшла з дому.

Він чув її кроки на ґанку, на хрустких, сухих дубових листках на стежці, а потім вони стихли. А той монотонний звук, який линув повсякчас, був плач близнюків, які хотіли їсти. Він забув їх погодувати.

Розділ 18

1

Горейс Квін, новий заступник шерифа, був призначений наводити лад в окрузі Кінг-Сіті. Він нарікав, що ця нова посада сильно відволікає його від роботи на своєму ранчо. Дружина його нарікала ще більше, але насправді там ще не траплялося нічого кримінального відтоді, як Горейс став заступником шерифа. Він мріяв заробити собі репутацію і балотуватися у шерифи. Шериф — посада важлива. Вона постійніша за посаду окружного прокурора й майже така сама надійна й шанована, як посада судді. Горейс не хотів лишатися все життя на ранчо, а дружина його прагнула перебратися до Салінаса, де мала родичів.

Коли чутки, які повторювали теслі й індіанець, про те, що в Адама Траска стріляли, досягли Горейса, він негайно осідлав коня і залишив дружину розбирати свиню, яку заколов того ранку.

На північ від величезного платана, де дорога на Гестер звертала ліворуч, Горейс зустрів Джуліуса Евскаді. Джуліус роздумував, чи їхати полювати на куріпок, чи податися до Кінг-Сіті, сісти на потяг до Салінаса і розважитися там від душі, струсити порох у себе з штанів. Евскаді були заможні, красиві люди з баскським корінням.

Джуліус запропонував:

— Якщо хочеш, поїхали разом до Салінаса. Мені казали, що по сусідству з закладом Дженні, за два будинки від «Лонг-Гріну», є нове місце, називається «Фей». Чув, там дуже класно, майже як у Сан-Франциско. У них там і піаніст є.

Горейс обіперся об луку сідла і відігнав своїм сиром’ятним батогом ґедзя з лопатки коня.

— Іншим разом,— сказав він.— Треба зайнятися однією справою.

— Ти часом не до Траска налагодився?

— Точно. Щось чув про це?