НА СХІД ВІД ЕДЕМУ

Три дні Семюель пролежав у ліжку, борючись із мареннями лихоманки і вигадуючи для них назви; нарешті його міцний організм переборов інфекцію і вигнав її геть.

Підійшов Том і спитав:

— Хочеш бульйону?

Семюель, подивившись на Тома ясними очима, мовив:

— Я хочу підвестися.

Він зробив спробу, відкинувся від слабкості на подушку і коротко реготнув — як завжди, коли якась сила перемагала його. Йому здавалося, що навіть якщо він програє, кепкування з поразки забезпечує йому маленьку перемогу. А Том носив і носив йому курячий бульйон, поки Семюелю не захотілося його вбити. Легенди ще не зовсім зникли у нашому світі, й багато людей досі вірить, що бульйон здатний вилікувати всі ушкодження і хвороби, а ще може стати в добрій пригоді на похороні.

4

Лайзи не було вдома один тиждень. Вона вимила будинок Трасків з самого верху до самого низу, вишкрябала як слід дерев’яні підлоги. Вона випрала все, що вміщалося в балію, а решту вичистила губкою. Розробила для малюків розклад дня і задоволено відзначила, що вони майже повсякчас кричать і починають набирати вагу. З Лі вона поводилася як з рабом, оскільки не дуже вірила в нього. Адама повністю ігнорувала, оскільки не могла приставити до жодної роботи. Вона все ж таки примусила його помити вікна, але, щойно він закінчив, перемила їх сама.

Лайза пробула біля Кейті достатньо часу, щоб переконатися, що вона — дівчина розумна, яка багато не базікає і не вчить ученого. А ще Лайза її ретельно оглянула, побачила, що та цілком здорова, не ушкоджена, не слаба, але нізащо не годуватиме близнюків грудьми.

— Ну й добре,— заявила вона.— Ці здоровенні телепні висмокчуть таку тендітну крихітку, як ви, до самих кісток.

Вона забула, що була ще тендітнішою і меншою за Кейті, але вигодувала сама всіх своїх дітей.

У суботу після полудня Лайза перевірила плоди своєї праці, залишила перелік вказівок завдовжки з руку стосовно будь-якої ситуації, від кольок у животі до нападу термітів, спакувала свій дорожній кошик і наказала Лі відвезти її додому.

Рідна домівка їй видалася брудною і огидною, як хлів, і Лайза заходилася прибирати і вичищати її з затятістю і відразою Геракла, який творив свої подвиги. Семюель ставив їй питання на ходу.

— Як там малюки?

— Все добре, ростуть.

— Як там Адам?

— Що ж, він рухається, немов живий, але інших свідоцтв немає. Господь у своїй милості дав гроші дивовижним людям, можливо, тому, що інакше вони померли б з голоду.

— А як там місіс Траск?

Тиха, млява, як більшість цих багатійок зі сходу країни (Лайза ніколи в житті не зустрічала жодної жінки-східнячки), але, з іншого боку, покірна й поважна.

— Але от що дивно,— додала Лайза,— я не маю до неї ніяких претензій, хіба що вона трохи ледаща, проте вона мені зовсім не подобається. Може, через отой її рубець? Звідки він у неї?

— Не знаю,— відповів Семюель.

Лайза спрямувала свій вказівний палець, як пістолет, просто йому межі очі.

— Я тобі дещо скажу. Вона несамохіть причарувала свого чоловіка. Він труситься над нею, як та хвора качка. Здається, він ще жодного разу і не подивився доладно на близнюків.

Семюель дочекався, коли вона знову опиниться поблизу.

— Дивись, якщо вона ледаща, а йому пороблено,— сказав він,— хто ж опікуватиметься малятами? Хлопчики-близнюки вимагають чималого клопоту.

Лайза зупинилася на льоту, підсунула до нього стілець, сіла, склала руки на колінах.

— Запам’ятай, я ніколи не приховую правду з легкістю,— почала вона.— Якщо ти мені не віриш.

— Гадаю, ти взагалі не вмієш брехати, люба.

Вона всміхнулася, вважаючи, що це комплімент.

— Те, що я тобі мушу сказати, можливо, ляже важким тягарем на твою віру, якщо ти того не знав.

— Розповідай.

— Семюелю, ти знаєш отого китайця з косими очима, з чужоземною говіркою та ще й з косою?

— Лі? Звісно, знаю.

— Хіба не сказав би ти без довгих роздумів, що він язичник?

— Не знаю.

— Облиш, Семюелю, це будь-хто скаже. Але він не язичник,— Лайза випросталася.

— А хто ж він?

Вона постукала по його руці своїм твердим, як залізо, пальцем.

— Пресвітеріанин, і дуже побожний — дуже побожний, це я тобі кажу, коли розберешся у його жахливій балаканині. І що ж ти про це думаєш?

Голос Семюеля зривався від намагання стримати сміх.

— Не може бути! — проговорив він.

— А я кажу — може. Так от, хто ж, по-твоєму, опікується близнюками? Я б не довірилася язичникові нізащо на світі,— але пресвітеріанин! — він затямив усе, що я йому розказала.

— Не дивно, що вони набирають вагу,— зауважив Семюель.

— Це справа гідна, це справа, за яку слід молитися.

— Що ми і зробимо,— відізвався Семюель.— Удвох.

5

Протягом тижня Кейті відпочивала і набиралася сили. У суботу на другий тиждень жовтня вона пробула у своїй спальні цілий ранок. Адам смикнув двері, але вони були замкнені.

— Я зайнята,— крикнула вона, і він пішов.

Наводить лад у своєму бюро, подумав він, бо чув, як вона висуває і засуває шухляди.

Під вечір до Адама, який сидів на ґанку, підійшов Лі.

— Місі говорити я їхати Кінг-Сіті купити дитяче молоко,— занепокоєно повідомив він.

— Так у чому річ? — сказав Адам.— Вона твоя хазяйка.

— Місі говорити моя не повертатися може до понеділок. Узяти...